Волейбол сидячи — один із найпопулярніших командних видів адаптивного спорту у світі та в Україні. Його можна побачити і на міжнародних ветеранських іграх, і в наших спортивних залах, де тренуються команди з Києва, Одеси та інших міст. Для багатьох ветеранів та ветеранок ця гра — не лише фізична активність, а й спосіб відновитися та знову відчути командний дух.

Цей спорт не потребує дорогого обладнання: достатньо сітки, зали та м’яча. Більшість із нас пам’ятає волейбол ще зі школи, тому почати грати набагато легше — правила зрозумілі, а бар’єр «новизни» мінімальний.

Особливості гри:

• поле менше за класичне (6×10 м), а сітка нижча (1,15 м для чоловіків, 1,05 м для жінок);
• дозволено блокувати подачі та атаки;
• тулуб гравця має постійно торкатися підлоги, а пересування в такому випадку відбувається за допомогою рук;
• стрибки заборонені.

Такі правила створюють рівні умови для всіх, незалежно від стану здоров’я, і дарують справжній спортивний азарт.

Менше поле пришвидшує гру: тут важливі миттєва реакція та продумана стратегія. Спостерігати за матчами теж захопливо — емоції, швидкі атаки й командна взаємодія створюють особливу атмосферу драйву.

За кордоном волейбол сидячи входить до програми Паралімпійських ігор і збирає повні трибуни на змаганнях Invictus Games, Warrior Games чи Air Force and Marine Corps Trials. В Україні його активно розвивають ветерани: створюють секції, тренуються разом, підтримують побратимів і допомагають один одному відновлюватися.

Такі ініціативи повертають відчуття сили, вчать довіряти команді й дають можливість знову відчути себе частиною спільноти.

Ця гра виховує витримку, командність і дозволяє кожному показати результат незалежно від травм чи поранень. Недарма її називають  «грою-фаворитом» серед адаптивних видів спорту: волейбол сидячи дарує радість руху та впевненість у власних силах.