Війна залишає по собі не лише фізичні рани, а й психологічні. Тисячі українських ветеранів та ветеранок повертаються до цивільного життя з досвідом, який потребує тривалої реабілітації, а потім — відновлення. Одним із найефективніших інструментів другого процесу є адаптивний спорт — поєднання фізичної активності та спільноти, які допомагають відновлювати тіло й душу.

Адаптивний спорт — це рекреаційні або змагальні дисципліни, пристосовані для ветеранів та ветеранок із травмами, пораненнями, хворобами чи акубаротравмами. Люди з такими станами потребують особливих умов для занять. А завдання адаптивного спорту — створити їх. Та головне — фізична активність стає інструментом, що допомагає прийняти своє нове тіло, повернути віру у власні сили й знову відчути радість руху. Нижче — фото Центру ініціатив «Повернись живим» в рамках відбіркових змагань до Ігор Нескорених. Автор: Тім Пушкарук.

Багато поранень, які отримують ветерани та ветеранки, не мають зовнішніх ознак. Наприклад, психологічні травми, акубаротравми, посттравматичний стрес тощо. Саме тому адаптивний спорт створює безпечне середовище, де мінімізуються тригери у цих станах: різкі звуки, спалахи світла, несподіванки. Для занять навіть враховують кількість людей у приміщенні чи на стадіоні. Такі умови дозволяють людині знову відчути контроль над власним тілом і поступово відновлювати ментальне й фізичне здоров’я.

Адаптивний спорт — це не лише вправи. Це й спеціальне обладнання, як-от луки, які можна фіксувати до протезів, або методики, що дозволяють спрямовувати стрілу зубами. Та не менш важливими є атмосфера й підтримка. Тренування стають простором без жалю, де панує взаємна повага, емпатія та мотивація.

Ключову роль у цьому процесі відіграють тренери. Вони мають бути не тільки професіоналами у спорті, а й людьми, здатними розуміти виклики, з якими стикаються ветерани, та вміти підтримати їх у моменті.

Повернення ветеранів до цивільного життя — завдання, що стоїть перед усім суспільством. Кожен може долучитися: поширювати знання про адаптивний спорт, підтримувати ініціативи його розвитку чи робити донати на відповідні програми.

Важливо, щоб спортивні простори були спільними для військових та цивільних. Це не лише допомагає зруйнувати бар’єри, а й робить інтеграцію більш природною.

«Після служби та поранення я почав знову регулярно займатися спортом десь у 2022 році в спортзалі, де більшістю були цивільні, які не служили й, я б сказав, не дуже хотіли служити. Але це був цікавий виклик, щоб знайти спільну мову та порозуміння. Разом з тим, це хороший тренінг, щоб вийти поза межі своєї бульбашки. Дуже потрібно, аби спортивні зали та інші подібні простори були спільні для людей, які не дотичні до війська та які служать. Це дозволяє бути ближчим до реального світу та включеним в соціальне життя», — каже Тарас Ковалик.

Адаптивний спорт — це більше, ніж фізичні вправи. Це простір, де ветерани отримують змогу повернути контроль над власним тілом та життям, подолати стрес й знайти (або повернути) свою роль у суспільстві.Підтримуючи його розвиток, ми створюємо можливості не лише для відновлення тих, хто захищав Україну, а й для підсилення зрілого суспільства, яке вміє бути вдячним та сильним.