Адаптивний спорт — це інклюзивна фізична активність, що підлаштована під специфічні потреби людей, які до неї залучені. Будь-який спорт може бути до певної міри адаптивним та змінювати свої правила під функціональність людини. Це вкрай цінно та актуально для захисників/ниць, які під час захисту Батьківщини зазнали поранень і травм чи у яких розвинулися захворювання, видимі та невидимі. Фізична активність дозволяє їм бути активними, насолоджуватися рухом, почуватися впевненими у власному тілі, допомагає психологічно реабілітуватися.

Адаптивний спорт — надзвичайно добрий інструмент для підтримки здоров’я. Військо та армія зношують тіло набагато швидше, ніж це відбувається у цивільному житті.  Виживання вимагає від військових максимуму зусиль, а тривалий стрес погано впливає на їхню нервову систему. Спорт та рухова активність загалом допомагає захисникам/цям підтримувати здоров'я, триматися у тонусі, бути продуктивним, ефективним і, зрештою, щасливішими. 

Люди, які починають регулярно займатися, загалом трансформуються, тому що спорт, рухова активність — це маленька перемога щодня. Це чудовий інструмент, щоб виходити з депресії та позиції жертви. Регулярні маленькі перемоги виробляють внутрішню впевненість у собі та у тому, що все вийде. Ветерани/нки значно краще почуваються у власному тілі, стають активнішими, спроможнішими і у хорошому сенсі конкурентнішими. Спорт — чудовий майданчик для симуляції взаємовідносин у суспільстві, де є чіткі правила та де результат є найбільш визначальним показником успішності.

Спорт також створює умови для об’єднання у соціальну групу. Це відбувається за різними принципами: за видами спорту, на змаганнях, спортивних заходах чи під час тренувань. Так створюються умови, де ветерани/нки підтримують одне одного — це дух спортивного партнерства. Спортсмени отримують підтримку та діляться нею з іншими. Так твориться і плекається культура, орієнтована на те, щоб бути поруч, коли комусь щось не вдається чи складно, культура підтримки.

Адаптивний спорт в Україні тільки починає розвиватися. Багато захисників та захисниць не долучаються до нього. Ось кілька причин цього.

1. Ветерани/ки не мають досвіду — фізичного та психологічного — у спорті. Зокрема і тому, що в українському суспільстві немає культури займатися фізичною активністю. Людина, що не мала такого досвіду до поранення, не розуміє, як спорт трансформує і покращує якість життя, і це досить складно їй пояснити. Власне, так само відбувається і з класичним спортом, фітнесом чи просто фізичною активністю. Але ветеранам/кам через їхній стан долати цей бар’єр буває ще складніше. Люди, що займалися спортом до травми, поранення чи захворювання, приходять в адаптивну активність значно простіше та легше за інших. 
2. Інфраструктура для тренувань недоступна. Басейни та спортзали є не всюди, і особливо гостра ця проблема у маленьких громадах. Не всі ветерани/нки мають автомобілі, щоб поїхати потренуватися у населений пункт далі. А ті заклади, що є, дуже часто недоступні для людей із складними функціональними обмеженнями, пораненнями, травмами чи захворюваннями. Не вся інфраструктура інклюзивна і не дає людям з інвалідністю безбар’єрно її відвідувати.
3. Соціальні та психологічні фактори створюють бар’єри. Ветеранам/кам буває складно знайти комфортну компанію для тренувань, а багато середовищ недружні щодо ветеранів. Наприклад, хвилина мовчання о 9:00 є важливою ознакою дружнього середовища, яка показує ветерану, що тут пам’ятають про війну та всіх тих, хто віддав своє життя за захист України. А російська музика, що її досі можна почути, робить простір ворожим, адже він постулює антиукраїнські цінності. 

Основний виклик для розвитку адаптивного спорту в Україні — те, що у містах, громадах і селах немає фахівців, які могли б бути для ветеранів/нок хорошими рольовими моделями, провідниками до активного способу життя. Зараз ветеран/ка — це в основному людина з пораненням, травмою чи хворобою. Тому адаптивний спорт має фокусуватися саме на відновленні. Відтак критично потрібні фахівці, що вміють і знають, як працювати з ветеранами/ками, мотивувати їх дійти до залу і продовжувати займатися регулярно.

Адаптивний спорт — це також простір, де ветерани/нки можуть знайти себе нових та будувати нову кар’єру. Як люди із цього середовища, вони розуміють інших ветеранів/ок і можуть ставати фахівцями у доступному, інклюзивному, адаптивному спорті. Навчатися, практикувати і будувати культуру адаптивного руху і створювати інфраструктуру для неї.

Авторка: Тетяна Логвиненко