Ігри Нескорених, засновником яких є Принц Гаррі, створені для військовослужбовців та військовослужбовиць, а також ветеранів та ветеранoк, які отримали поранення чи захворювання під час служби. Це не лише спортивні змагання, а й шлях до фізичного відновлення, психологічної реабілітації та соціальної інтеграції. Завдяки адаптивним видам спорту учасники та учасниці повертають активність, здобувають нові навички та знайомляться зі своїм новим тілом.

Для України Invictus Games — не формальність. Ми єдина країна серед учасниць, яка одночасно з подією, захищає власну територіальну цілісність та національну ідентичність. Участь нашої збірної — це спосіб продемонструвати гідність українців, їхнє право бути видимими у світі та нагадати міжнародній спільноті про війну, яку Росія почала проти України у 2014 році. 

«Міжнародна платформа Invictus Games дає нашим ветеранам й ветеранкам можливість відчути, що вони — частина великої світової спільноти, де їх розуміють і підтримують. Тож коли ми, як організація, є активними членами Invictus спільноти — ми присутні в глобальному ветеранському середовищі.

Ми не просто країна, яка воює. Ми країна, яка інвестує у відновлення ветеранів, ⁠впроваджує сучасні стандарти відновлення через адаптивний спорт та будує комплексну систему підтримки ветеранів», — говорить Ігор Крицак, старший фахівець ветеранського відділу ініціатив «Повернись живим». Нижче — фото з поїздки української збірної на ігри. Джерело: InvictusTeamUkraine

Водночас українська команда демонструє стабільно високі спортивні результати. З моменту дебюту у 2017 році збірна здобула сотні медалей, послідовно входячи до числа лідерів Ігор. Загалом динаміка виступів є показовою: 14 медалей у Торонто (2017), 20 — у Сіднеї (2018), 16 — у Гаазі (2022), 34 — у Дюссельдорфі (2023) та 30 — у Ванкувері (2025).

З 2018 року Центр ініціатив «Повернись живим» супроводжує українську збірну на всіх етапах участі в Invictus Games. Команда Центру:

• організовує відбір учасників;
• планує тренувальні збори;
• забезпечує фінансову й логістичну підтримку;
• допомагає встановлювати міжнародні партнерства, зокрема з програмою Wounded Warrior Project.

Команда Центру зібрала понад 20 мільйонів гривень на підготовку та супровід поїздок української збірної до Німеччини та Канади. Це дозволило збірним тренуватися в горах, отримати спорядження та підтримку професійних тренерів.

«Участь у спільноті означає доступ до обміну досвідом, кращих практик, міжнародних тренерських стандартів й розуміння сучасної методології підготовки збірних. Кожен цикл підготовки до Invictus Games — це апґрейт всієї системи ветеранського спорту в Україні. Адже ми впроваджуємо нові практики, технології та підходи, які не шкодять, а допомагають на шляху до відновлення. 

Крім того, це формування культури поваги до ветеранів. Invictus змінює наративи, де ветеран — не жертва, а сила, гідність, характер та приклад для всіх нас. Для воюючої країни — це фундаментально. Тому ми були, є і будемо у цих важливих для держави процесах», — доповнює Ігор Крицак.

Аналітики Центру створили перше в Україні комплексне соціологічне дослідження про вплив адаптивного спорту на життя. Одна з можливостей, яку дає документ, — підкріпити практичну діяльність аналітичною складовою, якої бракує в Україні. Це дослідження не тільки про сухі числа, відсотки чи графіки. Воно дає змогу формувати ефективні способи підтримати тих, хто віддав свій час та здоров’я на користь захисту країни.

«Труднощі були постійно, але саме завдяки невпинній і щирій підтримці побратимів та інструкторів, які буквально носили мене на руках, я швидко перестав на них зважати і просто робив те, що мав. Отримуючи при цьому безцінний досвід і фантастичне задоволення», — згадує учасник української збірної у 2024 році Олексій Притула.

Адаптивний спорт дає можливість бути у спільноті, яка об’єднує людей зі схожим досвідом та допомагає долати наслідки видимих та невидимих поранень. Ветерани та ветеранки вміють підтримувати й мотивувати одне одного, як ніхто інший. Спільний попередній досвід зближує та працює як хороша пігулка.

Команда Центру бачить результат, прогрес й трансформацію людей, а отже  буде продовжувати цей шлях», — каже Ігор Крицак.

«Мене заразили командні види спорту. Адже ти відповідальний не лише за свій результат, а й за результат побратимів. Коли щось виходить у команди — це надихає і додає впевненості, яка допомагає реалізовувати інші речі у житті», — розповідає Арсен Рябошапко, учасник збірної 2024 року.

Дмитро Козак зі Львова, йому 28 років. Під час Революції Гідності навчався у Золочеві. Вже тоді 17-річний хлопець був чутливий до подій в Україні і проводив свої вихідні на Майдані. У якийсь момент Дмитро зневірився, бо не бачив результату своїх дій. Проте коли у Києві сталися перші вбивства, хлопець одразу пішов у штаб опору. До чоловіків, які тоді їхали у столицю на Майдан, його не взяли, мовляв, занадто молодий. Але Дмитро того ж вечора знову прийшов до штабу і добився свого. Батьки не знали, що він був на Майдані 19 лютого. 

Дмитро був на передових барикадах, дивився беркутівцям прямо у вічі. А разом з тим — і смерті. Згадує, що тоді кров текла рікою. В один із днів на Майдані Дмитро втратив свідомість. Коли прийшов до тями, зрозумів: це травма голови внаслідок дії мінно-вибухової хвилі. Дмитро пошкодив дихальні шляхи та хребет. Спочатку довго лікувався у Львові, потім — за кордоном. 

За причетність до подій на Майдані Дмитро отримав статус учасника бойових дій. Перші три роки після поранення, хоч і невидимого, він почувався психологічно погано. Будь-які спогади, пов’язані з Революцією Гідності, тригерили й викликали сльози. Після повернення до Львова Дмитро взяв участь у змаганнях з настільного тенісу серед учасників бойових дій. Пізніше спробував ще декілька видів адаптивного спорту. Це допомогло йому відволіктись від нав’язливих думок про ті події.

У лютому 2022 року Дмитро долучився до лав Нацгвардії. Напрямки на сході були різними, але всі — гарячими та важкими. Дмитро отримав поранення під Вугледаром. Каже, думав, що живим звідти не повернеться. А потім настав час ВЛК, реабілітації та відновлення. 

«У цей момент здавалось, що це все, кінець. Я більше не корисний, нічого не можу зробити», — згадує Дмитро. 

2023 року чоловік пройшов відбір до української збірної Ігор Нескорених. Цей досвід показав, що спільнота «своїх» є, і вона може бути цілющою. Можна й далі приносити користь іншим. І один із способів — представляти Україну на міжнародній спортивній арені.

 

«Ігри Нескорених відкрили для мене світогляд по-іншому. Я зрозумів, що можна працювати й допомагати іншим, обʼєднувати ветеранів і разом  займатись спортом. Я потрапив у середовище “своїх”, де завжди комфортно!» — говорить Дмитро.

Для Центру участь України в Invictus Games — це не лише про фізичну активність. Це нагадування світу, що сила нації — у її людях.

Ми прагнемо, щоб у державі та суспільстві з’являлися умови, де адаптивний спорт стане звичною й доступною частиною відновлення для кожного ветерана та ветеранки. Бо Invictus Games — це доказ: перемога можлива навіть тоді, коли доводиться починати життя спочатку.