Маніпуляції продовольчою безпекою, катування голодом та практики масового знищення населення — те, до чого у Москві вдавались завжди, щоб утвердити свою владу і зламати волю тих, хто чинив спротив. Це відбувалось у попередньому державному проєкті — Радянському Союзі, коли штучним голодом знищували перш за все українців. Це відбувається зараз, коли Росія знищує українське зерно, від якого радикально залежить продовольча безпека у світі, і цим ставить цілу низку країн третього світу на межу виживання. Як Кремль інструменталізує голод та які цілі має? Розповідаємо коротко.

31 серпня 2024 року фотокореспонденти Костянтин та Влада Ліберови у Instagram виклали фотографії нещодавно звільнених з російського полону українських військових. На їхніх тілах сліди катувань, поганих санітарних умов та неналежної медичної допомоги. А ще дуже кидається в очі, що вчорашні полонені дуже виснажені. Перше, що приходить на думку, коли бачиш ці сучасні фотографії, — стан звільнених з нацистських таборів смерті у часи завершення Другої світової війни. Отже ситуація, коли українські полонені потрапляють до подібних концтаборів, повторюється. Знімки Ліберових були не першими і, на жаль, не останніми подібними — таких фото та відео багато. Жахливо те, що голод — лише частина знущань, які переживають полонені. 

Нижче — фото українських захисників після російського полону. Автори: фотокореспонденти Костянтин та Влада Ліберови. 

Українські військові, які пройшли російський полон, свідчать: одним із способів катування, що їх вони мусили пережити, було недоїдання. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні опитала колишніх полонених українців. Понад 80% з них скаржилися на погану якість їжі та її нестачу у полоні, а також те, що її свідомо не давали. Через це полонені зазнавали фізичного болю і страждань.

«Катування полягало ще й у тому, що полоненим виділяли замало часу для трапези, їжа ставала інструментом приниження — її подавали у брудному посуді, кидали просто на підлогу тощо», — говорить Ева Катінка Шмідт, керівниця відділу правосуддя, свобод і громадянського простору Моніторингової місії.

Міжнародне гуманітарне право вимагає ставитися до полонених гуманно та гідно. Женевська конвенція щодо поводження з військовополоненими, ухвалена у 1929 році, передбачає, що «щоденні харчові пайки повинні бути достатньо якісними, поживними та різноманітними, щоб військовополонені не втрачали вагу, були здоровими та не страждали від розвитку дефіциту поживних речовин».

Конвенція не визначає, який обсяг білків, жирів і вуглеводів полонені мають отримувати на добу. Однак втрата ваги, погіршення стану здоров’я військових у полоні та їхній загальний вигляд демонструють реальну ситуацію.

Насправді такий жорстокий спосіб утримання полонених досить зручний для тих, хто їх утримує. З одного боку, людей годують, тож складно дорікнути. Але видають таку норму харчів, що люди перебувають у пригніченому стані на межі фізичного виживання. Це один із способів принижувати людей та знущатися над ними. Так на полонених морально та фізично тиснуть і позбавляють можливості зберегти у неволі гідність. 

Це не нове явище для російської системи покарань. Голодний пайок та смерті від недоїдання описані чи не у всіх спогадах в’язнів радянських концтаборів.  Радянський та російський письменник і журналіст Юліан Семенов в одній зі своїх книг розповідає про нараду у Сталіна, де обговорювали систему ГУЛАГу. На зауваження, що ув’язнені недоїдають, звучать пропозиції ліквідувати до 10% з них — це може трохи підвищити норму харчування для тих, хто виживе.

У 1932—1933 роках радянська влада організувала штучний голод. Це дуже показовий приклад того, як продовольство використовували, щоб контролювати людей та досягнути політичних та економічних цілей. Подібні методи тодішня влада застосовувала і в інших регіонах, де потрібно було підкорити населення чи змінити його демографію та соціальну структуру. Йдеться про Кубань та Казахстан, деякі регіони Росії, де було представлене заможне селянство. Але найжорстокіше голод відбився на українських селянах. Під час Голодомору їх загинуло, за різними оцінками, від 3 до 7 мільйонів. 

Показово, що українські чорноземи родючі, країна має сприятливий клімат та столітні традиції сільського господарства. Усе це не могло б призвести до голоду з природних причин.

Першочергові цілі, які переслідував сталінський режим, коли організував голод у той час, залишаються дискусійним питанням для істориків. Та очевидними є наслідки та вигоди, які з голодних смертей мільйонів людей отримала тодішня радянська влада.

Прискорення індустріалізації промисловості — лише їх частина. Інша важлива складова — демографічні та соціальні зміни населення на території Української радянської соціалістичної республіки, УРСР (утворення, до якого входили українські території, підконтрольні радянській владі). Подолання спротиву колективізації та підрив політичних спроможностей у прямому сенсі слова знесиленого українського селянства стали для радянської влади одним із способів завершити побудову тоталітарної системи управління.

Проблеми з продовольством у світі — один із ключових викликів сучасності. Він має як соціальні, так і економічні та екологічні виміри. За даними ООН, понад 735 мільйонів людей у світі страждають від хронічного голоду. Особливо критична ситуація у країнах Африки на південь від Сахари, а також у деяких регіонах Азії.

Очевидно, що Україна завдяки своїм позиціям серед експортерів продовольства відіграє ключову роль у подоланні голоду у світі. Зернові та олійні культури, корми для тваринництва — основні позиції серед потреб, і їх значною мірою може вдовольняти український експорт. 

За даними Держстату, у 2021 році морськими шляхами на експорт було відправлено понад 48,5 млн т. зернових. У лютому — січні 2022-го — майже 1,4 млн т. Росія активно намагається використовувати цей фактор у вторгненні в Україну. Дії Москви мають прямі та непрямі наслідки. 

До прямих можна віднести окупацію значної частини територій з вагомою частиною сільськогосподарських угідь; масштабне мінування земель сільськогосподарського призначення; знищення сільськогосподарської техніки та інфраструктури для зберігання, переробки та транспортування сільськогосподарської продукції.

Непрямими наслідками є ускладнення логістичних маршрутів для експорту сільськогосподарської продукції, відтік працівників, збільшення ризиків та, як наслідок, подорожчання страхових внесків, зменшення інвестицій у довготривалі проекти.

За оцінками Київської школи економіки, вже на кінець 2022 року були повністю або частково зруйновані понад 84 тис. одиниць техніки та устаткування.

Нижче — фото українських жнив у прифронтових зонах, 2024 рік. Автори: фотокореспонденти Костянтин та Влада Ліберови.

Стратегія країни-агресора у цьому випадку полягає у досягненні двох великих цілей:

1. Позбавити Україну здатності виробляти у можливих масштабах сільгосппродукцію та мати надходження прибутків для виробників, працівників сільгосппідприємств, орендодавців землі. А також значних валютних надходжень до державного бюджету.
2. Вибивати Україну з ланки продовольчого забезпечення регіонів, що його потребують, та диктувати власні умови.

Обмеження можливості експорту українських зернових культур через неокуповані українські порти у Чорному морі — це своєрідна частина дипломатичної гри Кремля та його спосіб диктувати свої умови.

При цьому Росія не втрачає можливості демонструвати цинізм своєї позиції. 22 липня 2022 року між Росією та Організацією Об’єднаних Націй (ООН) за участі Туреччини, між Україною та ООН за участю Туреччини було підписано Чорноморську зернову ініціативу, метою якої було розблокувати три українські порти для експорту продовольства. Уже наступного дня, 23 липня, Росія обстріляла одеський порт чотирма ракетами «Калібр». Обстріли портової інфраструктури не припиняються й дотепер.

Росія не залишить спроб використовувати голод як важіль впливу. Через те, що трагедія Голодомору була дозволена світовою спільнотою у XX cт., і досі не є нею належним чином відрефлексованою, світ отримав загрозу нового великого голоду. Але вже в масштабі інших континентів.