Аналітичний напрям Центру ініціатив «Повернись живим» працює з 2018 року. Один із його ключових векторів — воєнно-стратегічний. Команда аналізує поточну ситуацію, пропонує рішення, адвокує їх та впливає на архітектуру Сил оборони України у воєнний, міжвоєнний і мирний час.

Микола Бєлєсков, старший аналітик цього напрямку, дав інтерв’ю YouTube-каналу «Телебачення Торонто». Поговорили про те, які нові тактики масштабують росіяни на фронті, що можна очікувати від зустрічі Трампа та Путіна в Анкориджі й навіщо Росії видимість зацікавленості у перемовинах. Нижче — скорочена текстова версія розмови.

Останні тижні ситуація на напрямку Покровськ–Добропілля–Костянтинівка суттєво погіршилася. Російські війська здійснили швидке просування поблизу Добропілля та на північ від Покровська. Такий темп став антирекордом цієї війни. Якщо ворог закріпиться та розширить плацдарм, це може стати прологом до битви за Слов’янсько-Краматорську агломерацію.

Лінія фронту вже давно не є статичною. З 2024 року Росія застосовує тактики, що дозволяють рухати фронт, і минулого року вона окупувала близько 3 600 км² українських територій. За 7 місяців 2025-го — уже приблизно 2 500 км². Щільної «суцільної» лінії оборони немає. Брак якісної піхоти та розвиток технологій розвідки й ураження не дають можливості будувати оборону за канонами Першої чи Другої світової війни.

Росія відмовляється від масованих механізованих штурмів, замінюючи їх діями надмалих груп — по 2–3 бійці. Така інфільтрація ускладнює роботу навіть налагоджених систем БпЛА: можна знищити більшість груп, але кілька все одно прорвуться в тил. Це доповнюється:

• використанням БпЛА різних типів та коригованих авіабомб;
• артилерією для «відсікання» передових позицій від тилу;
• ускладненням логістики, ротацій та медичної евакуації.

Середня втрата територій за травень–липень 2025 року становить близько 500 км² на місяць. Без адаптації оборони ризики ще більшого просування Росії зростають.

Необхідно перебудовувати оборону:

• розширювати глибину оборонних порядків (10–15 км);
• створювати мобільні резерви для реагування на прориви;
• зміщувати акцент з протидії великим бронегрупам на боротьбу з малими мобільними групами противника.

Без стабілізації фронту неможливі вигідні для України переговори. Постійне просування ворога зміцнює його переконання, що домовленості непотрібні — можна змінювати реальність силою.

15 серпня Дональд Трамп та Володимир Путін зустрінуться на Алясці. За заявами, тема — «обмін територіями» на користь Росії. Насправді ж ідеться про односторонні поступки: повний вихід України з частини Донецької області без жодної компенсації.

Європейські партнери чітко заявили: територіальні винагороди агресору неприпустимі. Конституція України прямо забороняє торгівлю суверенними територіями. Але Росія використовує сам факт зустрічі для підриву морального стану в Україні, створення атмосфери «ізоляції» України та гри на суперечностях між США, Європою та Києвом.

Мета Москви — не лише територіальні захоплення. Кінцева ціль — повернення контролю над Україною, навіть у непрямій формі, через уряд, що працюватиме у російських інтересах.

Переговори використовуються як інструмент дипломатичного тиску на Захід, спосіб виграти час для переозброєння та ілюзорна картинка для внутрішньої та зовнішньої аудиторії («з нами говорять»).

Путін прагне поєднати фронт і дипломатію, щоб змусити Україну до вигідних для Росії умов. Історія показує, що поступки лише розпалюють апетити агресора — приклад Фінляндії у 1939–1944 роках це підтверджує.

• Ситуація на фронті потребує термінової адаптації оборонної тактики під нові методи ворога.
• Дипломатичні ініціативи Росії — частина ширшої стратегії з підриву українського суверенітету, а не шлях до миру.
• Будь-які поступки у територіях без перемоги на полі бою лише посилять позиції агресора.

Україна має зберігати суб’єктність, зміцнювати оборону й координувати дипломатичний фронт із партнерами. Ключ до миру — стійкий фронт та збереження волі до спротиву.