В попередньому дослідженні Центру Ініціатив ПЖ «Радість руху» Ярослава Братусь розглядала питання, як адаптивний спорт впливає на відновлення ветеранів та ветеранок. Нове дослідження «Бути поруч: як адаптивний спорт впливає на рідних та близьких ветеранів і ветеранок» стало спробою подивитися на процес відновлення та роль адаптивного спорту очима найближчого оточення ветеранів та ветеранок.

Авторками дослідження стали аналітикиня ЦІ ПЖ Ганна Самчук та старша аналітикиня ЦІ ПЖ Ярослава Братусь.

Попередні дослідження показали, що близькі та рідні ветеранів/ок часто є ключовими учасниками процесу відновлення. Вони переживають власні виклики, пов’язані зі стресом, психологічним навантаженням і необхідністю підтримувати близьку людину. Залученість ветерана/ки до адаптивного спорту може змінювати динаміку сімейних стосунків, впливати на рівень емоційного комфорту родини, а також формувати нові моделі комунікації та підтримки.

Ключове дослідницьке завдання — визначити, як залученість ветеранів до адаптивного спорту впливає на їхніх рідних та близьких. Щоб отримати більш показові результати, дослідниці обрали декілька груп респондентів, які відрізнялися між собою за ступенем споріднення із ветераном/ою (дружини та партнерки, близькі друзі) та ступенем залучення ветерана/ки до адаптивного спорту. 

За результатами дослідження, заняття адаптивним спортом ветерана чи ветеранки впливають на стосунки в родині та з друзями наступним чином:

• покращують якість спілкування;
• розширюють або змінюють коло спілкування;
• позитивно впливають на дітей;
• впливають на інтимні стосунки;
• стають приводом гордості за партнера.

І цей перелік не вичерпний. Та водночас є й виклики, з якими стикаються близькі поранених:

• Брак інфраструктури та можливостей для занять спортом.

Однією з найгостріших проблем респонденти називають відсутність інклюзивної інфраструктури. Навіть у великих містах є високі бордюри, сходи без пандусів, непридатні для крісел колісних входи тощо. Також сюди можна зарахувати брак спеціалізованих залів, відсутність транспорту, тренерів тощо. Особливо це актуально в громадах.

• Недостатня кількість заходів або їхня неузгодженість.

Близькі ветеранів/ок зазначають, що або самі постають перед труднощами в пошуку актуальної інформації про тренування, змагання чи реабілітаційні події, або чули про такі складнощі від інших. Також близькі та рідні звертають увагу на недостатню кількість заходів саме сімейного типу.

• Відсутність відчуття суб’єктності у рідних.

Рідні та близькі ветеранів/ок часто не сприймаються як повноцінні учасники процесу відновлення. Їхня роль зводиться до «допоміжної». Це породжує відчуття невидимості, емоційної ізоляції та виснаження. Особливо з такою проблемою стикаються партнерки, які беруть на себе емоційний, організаційний і побутовий тягар, але самі залишаються без підтримки. Без визнання їхньої суб’єктності та активної участі родин у спортивних програмах потенціал адаптивного спорту як інструмента відновлення залишається неповним. Це є одним із ключових висновків цього дослідження. 

До цього в Україні не проводили досліджень, присвячених впливу родини на процес відновлення ветеранів/ок через адаптивний спорт. У світовому контексті кількість подібних досліджень також обмежена, і ця тема залишається мало опрацьованою. 

У межах дослідження «Бути поруч» респонденти поділилися різними поглядами та досвідом. Цінним для дослідження є те, що частина з них була безпосередньо залучена до процесу догляду за ветераном або ветеранкою, брала активну участь у реабілітації. Інші ж спостерігали за цим процесом радше зі сторони: як друзі, знайомі чи родичі, які не жили поруч, але все одно залишалися емоційно включеними. Така різноманітність перспектив дає змогу глибше зрозуміти потреби оточення ветерана/ки в різних ситуаціях.

Для перегляду дослідження у брайзері – натисніть на обкладинку докумнета

завантажити дослідження