Один із напрямків роботи Аналітичного відділу Центру ініціатив ПЖ — воєнно-стратегічний. Команда аналізує поточну ситуацію, пропонує рішення та адвокує їх і так впливає на архітектуру Сил оборони України у воєнний, міжвоєнний та мирний час. 

Микола Бєлєсков, старший аналітик цього напрямку, взяв участь у подкасті на YouTube-каналі «Армія TV».  Поговорили про роль США у світовій геополітиці, трансформацію НАТО за останні 70 років та структуру міжнародної політичної арени. Нижче — скорочена текстова версія розмови.

У суспільстві багато невдоволення діями західних партнерів, у тому числі США. Наскільки важливі Сполучені Штати у світовій конструкції безпеки? 

США мають унікальну здатність проєктувати свою силу по світу, що надає їм центральну роль у світовій архітектурі безпеки. Як конвенційну, так і неконвенційну. Проте українське та американське трактування інтересів ніколи не будуть ідентичними. Навіть між США та їхніми союзниками немає стовідсотково спільних інтересів. 

Після кампаній в Іраку та Афганістані триває дискусія щодо того, наскільки американці мають долучатись до світової політики та прав у Євразії. Вважати, що роль США є такою ж константою, якою була з 1945 року, наївно. 

Українцям комфортніше працювати з людьми, які сформувались у момент консенсусу між республіканцями та демократами. Тому що, по-перше, американці мають бути присутні у регіонах Євразії. По-друге, європейська безпека важлива для безпеки США. 

Як трансформувалося НАТО за останні 70 років?

НАТО створили у 1949 році. Тоді основним завданням організації було стримувати Радянський Союз. Через рік почалась Корейська війна, у результаті якої НАТО отримало власне політично-військове керівництво. 

Наступні 20 років НАТО готувалося  до війни з Радянським Союзом. Ще пізніше організація займалась врегулюванням різних криз на Балканах, долучалась до справ Близького Сходу. А після російської агресії проти України у 2014 році НАТО повернулось до свого ключового завдання. 

Наразі до НАТО залучають Японію, Республіку Корею, Австралію та Нову Зеландію. Усі саміти відбуваються у присутності представників цих країн. НАТО перетворюють на один з майданчиків, де координують свою відповідь на виклики не лише в Євроатлантичному регіоні, але й загалом. 

Спочатку Росію потрібно повністю розгромити, як розгромили Третій Рейх.  Але ви не знайдете американських заяв, які говорять, що перемога України та перемога США у цій війні стануть тотальним розгромом Росії. Попри це, певні паралелі у порівнянні з Третім Рейхом присутні. 

Але у наших партнерів дещо інший погляд на перемогу. Вони фокусуються на поведінці. Наприклад, у березні 2022 року у Жешуві Джо Байден говорив, що особистість Путіна та його режим винні у війні. Пізніше Білий дім це дезавуював. 

Існує два основних підходи. Перший полягає у тому, що ти змінюєш поведінку і не обов'язково змінюєш режим. А другий у тому, що ти змінюєш режим. А коли зміна режиму оголошується як ціль, він стає більш агресивним. Тому американці ніколи публічно не говорять про зміну режиму.  Їм байдуже, хто при владі. Головне, аби не було деструктивної поведінки. 

Зараз, у взаємодії з Росією, як і з Китаєм, американці говорять, що будуть модифікувати поведінку. Це реалістичний, але не ціннісний підхід. 

Її немає. Реалістичний підхід базується на силі та балансі ризиків і загроз. А ціннісний вважає найбільш загрозливим підхід, який не сповідує жодних цінностей. Або той, що порушує певний перелік фундаментальних норм. Наприклад, непорушність кордонів, які прописані у статуті ООН. 

Існують дискусії та школи, які сповідують ціннісний підхід. Вони говорять, що держави з авторитарним режимом є агресивними на міжнародній арені. Тому потрібно не чекати моменту, коли консолідується автократія, а протидіяти їй. 

У держави мають бути цінності, які мобілізують максимум людей. І під ці цінності вона має мобілізувати усі ресурси. Країна, яка не знайшла для цього можливостей, на міжнародній арені вважатиметься слабкою.

Це дещо інший момент. Адже коли проти тебе застосовують грубу силу, ти маєш застосовувати її у відповідь. У цій ситуації неважливо, що твої цінності кращі. На жаль, так працює світ міжнародних відносин. У ньому немає верховного арбітра. Вплив має той, у кого більший силовий потенціал. 

Якби ми опирались тільки на легку зброю, Росії вдалось би сформувати нову реальність. Тому ціннісна складова держави має підсилюватись воєнною. 

Проблема у тому, що конструкти про глобалізований та безпечний світ, які ми любимо, підпираються американською могутністю. А вона значно менша, ніж була раніше. Китай набирає потужності, сформувалися регіональні центри сили. Як наслідок, у світі наростає хаос. На жаль, ми нікуди не дінемось від силового компоненту. У міжнародних відносинах недостатньо того, що за українцями правда, істина та цінності. Окрім цього, нам потрібно бути сильними. Це дасть нам сильних союзників. 

Це залежить від того, скільки людей сповідують відповідну філософію. Наше суспільство живе у героїчному епосі. Українці готові ризикувати своїм життям, бо асоціюють безпеку держави зі своєю. Але не всі. Наш виклик у тому, аби зберегти людей, яким близьке модерне, а не постмодерне уявлення про співвідношення держави та людини. Це може бути одним із факторів, на які розраховує Росія. Адже війна на виснаження означає втрату кластера людей, які готові боротись. Як наслідок, Російська Федерація зможе політично просувати свої наративи та правила в Україні. 

Ключову роль відіграє рівень безпеки у державі. Жоден партнер не буде інвестувати туди, де немає гарантій безпеки. Вони мають стосуватись не тільки теперішнього, а й майбутнього часу. Гарантії — це коли за тебе, як за партнера, готові воювати. Усе інше — комітмент. 

По-перше, глобальна безпека неподільна. По-друге, Китайська народна республіка в офіційних американських документах стратегії національної безпеки визначена як pacing threat. Американці розуміють, що Китай —  єдина держава у світі, яка володіє економічним, технологічним та людським потенціалом, щоб запропонувати альтернативний світопорядок. Росія таким потенціалом не володіє, вона тільки загострює проблеми. А Китай є структурною загрозою, яка вимагає структурної відповіді. Вона має включати не лише воєнні складові. Як, наприклад, підтримання балансу сил і недопущення китайської агресії у Східній Азії. Відповідь має мати й економічну складову. Наприклад, підтримувати свою конкурентоспроможність і попереджати набуття Китаєм власної конкурентоспроможності у позаринковий спосіб. Він включає шпіонаж, незаконне отримання певних розробок, порушення авторських прав тощо. Американці це розуміють. 

Американці хочуть зменшити свою присутність на Близькому Сході та передати відповідальність на певні регіональні держави. Їм це не вдається.

У світі немає локальних війн чи конфліктів, усе глобальне. Ключовою проблемою є те, що в американців не вистачає власних ресурсів, щоб це припинити. Вони хочуть зробити ставку на регіональних гравців, що не завжди виходить. Тому США розриваються між Євразією, Європою, Близьким Сходом та Індійсько-Тихоокеанським регіоном.

Союзники Америки пам’ятають про те, що США зобов’язалися воювати за них у разі потреби. Проте дилема союзництва полягає у тому, що стовідсотково покладатись на це не варто. Якщо Америка не виконуватиме своїх зобов’язань стосовно країн НАТО, Республіки Кореї, Японії чи Австралії, це означатиме крах всієї глобальної архітектури.  Але є певні межі, у яких американці будуть втручатися. 

Наразі Росія та Китай не наважилися кинути відкритий воєнний виклик Україні. Гібридна війна — це збочення. Війна — це коли збройним чином тебе намагаються вбити та виконувати волю іншої сторони. Усе інше — розмивання цього поняття. Україна страждала від словосполучення «гібридна війна» з 2014 по 2021 рік. Тож якщо Росія не дотримається ядерних зобов’язань — американці готуються до захисту. І якщо ані РФ, ані КНР досі не наважились протестувати цю теорію, значить, вона працює.