Нещодавно старший аналітик Центру ініціатив ПЖ Микола Бєлєсков взяв участь у стрімі на YouTube-каналі «Мілітарний». Глядачі у реальному часі могли спитати про зв’язок між операцією на Курщині та лінією зіткнення на Донбасі, вплив КНДР і Китаю на хід війни й вибори в США та отримати відповіді. Далі — найголовніше з етеру. 

Вперше з лютого 2022 року ми повернулись до стратегії, яку використовували тоді. ЇЇ суть — розмін територій на російські втрати. Наразі ми не можемо дозволити собі статичну позиційну оборону. Як наслідок, українське військо завдає певного ураження і відступає, а противник просувається далі. Це відбувається водночас на декількох ділянках фронту. Просування російських військ ще не має характеру глибокої операції, яка була під час Другої світової війни.

Це дає очікування, що у росіян потенціал закінчиться швидше, ніж вони окупують частину Донецької області, яка перебуває під контролем України. Завдання оборони наших територій не скасовується, воно перейшло зі статичної до маневреної оборони. 

Росіяни стабілізували ситуацію та створили свої угрупування на Курському напрямку. Вони намагаються «переграти» події. Але це не вдається без залучення Північної Кореї. Водночас, успіхи на лівому фланзі нашого виступу у росіян є. Усе вирішує співвідношення резервів обох сторін. Ймовірно, росіяни хочуть вивільнити сили, які зараз залучені, зі свого боку. Після цього перемістити їх на інші ділянки. Росіяни намагаються поновити контроль над своїми територіями.

Українські війська контратакують, ведуть маневрену та активну оборону. Але не можуть дозволити собі позиційну. На це впливає кількість освічених людей в армії та зброї, з якою вони працюють, російські КАБи й проблеми зі зв’язком. Як наслідок, виникає фактор Ілона Маска — неможливість якісної комунікації за кордоном через старлінки, які не працюють.

Росіяни просуваються там,  де мають можливість, використовуючи наші слабкі місця. Виклик для українського війська в цих обставинах — створити цілісну лінію фронту та стабілізувати ситуацію. Окрім того, Росія має політичне завдання — захопити максимум територій, зробити це інструментом тиску на наших зовнішніх партнерів і вивести їх на переговори. Росіяни конвертують локальні успіхи у стратегічні результати, вигідні для себе. 

На фронті у росіян локальне просування. Його динаміка негативна та показова. Це приклад класичної глибокої наступальної операції. У Росії немає шаленого прориву. Це фактично проривання нашої оборони, закріплення на певних ділянках та перегрупування. І тільки потім — рух вперед. Найімовірніше, характер таких бойових дій не зміниться.

Яка ситуація на фронті не була б, Україна має демонструвати бажання воювати. Тоді партнери надаватимуть допомогу. Втрата населених пунктів важка з багатьох причин, психоемоційної зокрема. Це люди, життя та долі. Але стратегічно ситуацію на користь Росії це не змінює. Раніше вважалось, що Сіверськодонецьк — стратегічний населений пункт. Хоча на війні населений пункт стратегічним робить не його захоплення, а наявність ешелону розвитку прориву. Останнього у росіян немає. Як і домінування у повітрі чи повної ситуаційної обізнаності. 

Питання про Курськ vs. Покровськ дискутоване, як і безліч інших. Наприклад, оборона Бахмуту, Кринки, наш таврійський наступ. Пропоную мисленнєвий експеримент. Уявіть, що немає Курська і ми використали сили, щоб  стабілізувати ситуацію на Покровському напрямку. По-перше, немає жодної гарантії, що це вдасться. По-друге, нам знову б пропонували погоджуватись на лінію розмежування та умови росіян. Так, певна частина наших територій збережеться. Але стратегічно це не змінить динаміку війни на нашу користь.  Ризик, пов’язаний з Курською операцією, має логіку. А чи буде ефект і як було б правильно — єдиної відповіді не існує.

Навіть за найгіршого сценарію для України, росіянам одномоментно буде важко прорвати цю лінію фронту і досягти критичної переваги. У Росії є багато інших успішних ділянок на лінії зіткнення. З огляду на це, наступ на півдні — поза межами їхніх спроможностей. До того ж вони запрошують Північну Корею воювати. Це свідчить про те, що Росія має проблему із залученням особового складу зі свого боку. 

У російсько-українській війні оборона домінує над наступом. Росіяни втрачають людей під час штурмів, у них щоденно мінус один полк. Це серйозні втрати. Навіть якщо прорив на південному напрямку відбудеться, це не буде легкою прогулянкою для російських окупаційних військ.

Росія сформувала нові три-чотири бригади. Це створить проблеми на деяких напрямках, але не переломить хід війни. Ця ситуація показує, що у РФ є проблеми. Вони хочуть, аби світ вірив, що Росія може підтримувати цю інтенсивність війни роками. А їхня взаємодія з Північною Кореєю є антитезою до цього. 

Інша справа, якщо це пролог до системного залучення військ Північної Кореї на рівні 10–12 бригад на місяць. Це серйозна цифра, за якої наша реальність зміниться. У ній ми говоритимемо з партнерами дещо по-іншому. У всього є межа. І це може бути тією межею, де Україна покладається на свої ресурси під час боротьби з потужнішим по цифрах гравцем, у якого з’являється підтримка. Ми не знаємо, це одноразова акція чи підґрунтя до чогось систематичного. Як наслідок, оцінювати хід війни у перспективі наступних півроку-року складно.

Ні. Наразі це нагадує конфлікти під час Холодної війни. Тоді за кожним гравцем стояв ще потужніший. Російсько-українська війна перетворюється з першої масштабної війни в Європі після 1945 року на першу глобальну безкомпромісну боротьбу. У ній дві коаліції з різними цінностями та уявленнями про функціонування світу. 

Наразі ми маємо говорити партнерам, що так, як раніше, вже не буде. Нас чекають інтернаціоналізація та глобалізація російсько-української війни через залучення солдат із Північної Кореї. Це не перший випадок у світовій практиці. Наприклад, під час Корейської війни на боці США і міжнародної коаліції воювали солдати з Туреччини. Третя світова війна буде, коли між собою зіткнуться КНР і США. 

Для Північної Кореї це вихід з ізоляції. Після завершення Холодної війни вона існувала у несприятливих умовах. Тоді ідеологічно весь світ був про ліберальні цінності. Режим Північної Кореї був під питанням через цінності та економіку, позбавлену підтримки Радянського Союзу. 

Зараз Північна Корея має підтримку ресурсами, грошима й технологіями. Це нова база для стратегії виживання династії Кімів. Тому їхня вигода осмислена. Стратегія виживання Північної Кореї передбачає збереження персоналістського режиму. Як наслідок, дає змогу погрожувати США можливим застосуванням міжконтинентальних балістичних ракет з ядерною боєголовкою проти континентальної частини Штатів. Їхня стратегія виживання отримує нову підзарядку.

Президент Зеленський нещодавно говорив про те, що Україна напише запит на отримання південнокорейського озброєння. Чи стане Південна Корея нашим союзником?

Наш запит валідний. Україна посилює безпеку Республіки Кореї своїми діями. На жаль, ми живемо у цинічному світі, коли простіше перекласти відповідальність на іншого гравця, не даючи йому достатніх засобів. Тому одразу очікувати на допомогу не варто. Тим паче Республіці Кореї заборонено передавати зброю у зону бойових дій.

Це загадка і велика проблема для розвідки. Я зустрічав різні оцінки ситуації. Єдине, що всіх об’єднує — розуміння важливості Китаю у врегулюванні процесів. Але постає питання, чи згодні з цим у Пекіні. Є підозра, що у китайському керівництві немає єдності. Одна фракція налаштована саме в Україні показати, що США вже не є супердержавою. Як наслідок, настане новий  багатополярний світовий порядок. Інша фракція вважає, що російсько-українську війну потрібно завершувати. Але наскільки кожна з фракцій сильна, ми не знаємо. Тут навіть американська розвідка не може зрозуміти, яку позицію займає Китай. Те, що знаємо напевне —  Сі Цзіньпін проти використання ядерної зброї.