Китай та Бразилія провели на полях Генеральної Асамблеї ООН міжнародну нараду для обговорення своїх пропозицій щодо мирного врегулювання війни в Україні. Представники Китаю зробили заяву про наміри створити платформу «Друзі миру», що сприятиме «врегулюванню української кризи», як свідомо і хибно називають російсько-українську війну в Китаї. Фактично, йдеться про альтернативний полюс для української формули миру: китайсько-бразильська ініціатива позиціонується як відкрита платформа для інклюзивного діалогу, хоча й окремо проговорюється, що вона побудована не на конкурентній основі. На користь версії про створення альтернативного полюсу/альтернативного Формулі миру проєкту свідчить комунікація МЗС Китаю, яка зводиться до того, що «Китайсько-бразильський план отримав позитивну оцінку представників 110 країн». 

За словами спікера китайського МЗС, цей план уособлює об’єднання «більш збалансованих, об’єктивних і раціональних голосів для створення умов припинення вогню». Згідно цієї тези з боку Китаю, коли Україна відстоює своє право на існування та вимагає покарання вбивць та сталого миру, то поводиться необ’єктивно та ірраціонально. 

Варто звернути увагу, що, на відміну від офіційних підписів (签署) 90 країн під спільним комюніке Глобального саміту миру у Швейцарії, китайсько-бразильський план описується з більш розмитим формулювання «схвального відгуку» (积极回应) — ймовірно, усного погодження незазначеними представниками 110 країн. Ні самого списку країн, ні формату обговорень плану, ні самого документу з підписами чи протоколами заходів у відкритих джерелах знайти не вдалося. Тож чи могло статися так, що це були просто схвальні відгуки під час двосторонніх зустрічей, де серед інших тем (наприклад, інвестиції з Китаю) обговорювалася і російсько-українська війна? А в підсумку, через загальну атмосферу зустрічей, все це було інтерпретовано китайською стороною як виключно схвальні відгуки? За виключенням Південної Африки, ми не помічали схожих формулювань у публікаціях дипломатичних інституцій сотні країн. Навіть та ж підтримка останнього, більш розгорнутого у рамках «Друзів миру» плану Швейцарією, про яку писали численні медіа, під час більш детального аналізу спростилася до тези про те, що «китайсько-бразильська дипломатична робота може бути цікавою», що швейцарці ні до чого не долучилися, нічого не підписували і просто «підтримують принципи цієї ініціативи, бо там йдеться про припинення вогню і політичне врегулювання».

Чому ж саме 110 країн? ООН визнає 193 держави та 2 країни у статусі спостерігачів. Комюніке Глобального саміту миру 16-го червня підписали 80 країн. Майже відразу три країни відкликали свої підписи, натомість нові поступово додавалися. 28-го червня 2024 року Мікронезія стала 85-м підписантом. І якщо станом на кінець червня відняти кількість підписантів Саміту миру від загальної кількості країн у світі, вийде … 110. Тому є  підозра, що до списку китайських «110 країн» автоматично увійшли всі країни, які не підписали комюніке Саміту миру і були сприйняті китайською стороною як згодні з китайською ініціативою. 

Крім того, над підготовкою Саміту миру для збору 90 підписів Україна активно працювала більше 6 місяців. Як Китаю навіть неформально вдалося організувати підтримку 110 країн за пару місяців — невідомо. Тим паче, що йшлося, схоже, про двосторонні зустрічі. 

Крім загадкового співпадіння з сумою поділених на умовні два табори країн, є й інші підозри щодо прямого політичного протиставлення китайсько-бразильського плану українському. Перше фото — Глобальний саміт миру у Швейцарії, комюніке якого офіційно підписали 90 країн світу. Друге фото — початок повідомлення китайського МЗС про зустріч з бразильськими колегами 29-го липня і першої згадки про «більше ніж 110 країн», які надали «позитивний відгук» щодо китайсько-бразильського плану. Без жодного переліку країн, документів чи інших доказів. На третьому фото, схоже, спроба виправити свою доказову базу зустріччю «Друзів миру» 29-го вересня у рамках 79-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, на яку серед 20 запрошених країн з’явилося 17, і лише 13 з них підписали спільне комюніке. То чи дійсно настільки глобальною є підтримка китайського-бразильського плану

Варто також звернути увагу на спроби Китаю протиставити наративи щодо «провального» Саміту миру та згенерувати враження «успішної» зустрічі «Друзів миру». Фото засмученого Володимира Зеленського активно тиражувалося у китайських медіа як доказ провальності саміту. Натомість, фото широко усміхненого очільника китайського дипломатичного відомства Вана Ї демонструють успішність свого візуально подібного саміту, і китайські медіа це також активно публікують:

Але крім питання кількості підписантів є значно важливіше: чи можна вважати ті шість пунктів, які підготував Китай за підсумками візиту свого спецпредставника з врегулювання російсько-українського конфлікту Лі Хуея у країни Глобального Півдня, мирним планом/ініціативою у повному розумінні цього слова? 

Пропозиція Китаю передбачає наступні кроки: 

• Дотримання «трьох принципів охолодження ситуації»: зупинення воєнних дій, незагострення конфлікту і нерозповсюдження його на нові території. Але у даному випадку принцип нерозповсдження конфлікту на нові території аж ніяк не дорівнює охолодженню ситуації, але навпаки — створює передумови для РФ атакувати українську територію з наростаючою силою. Адже Росія буде інтерпретувати цей принцип у випадку його імплементації як чергову заборону для України бити по російській міжнародно визнаній території у відповідь.
• Визнання що діалог та перемовини — єдиний шлях «до розв’язання кризи». Досвід перемовин з Росією наочно довів, що, по-перше, слова мають значення — і якщо від самого початку задіяні некоректні формулювання, як «криза» замість «війна», то процес має потенціал перетворитись на аналог тих перемовних треків, у яких перебувала Україна у попередню фазу війни з 2014-го до 2022-го. Втім, Україна ніколи не відмовлялася від переговорів і діалогу щодо найважливіших питань — як звільнення військовополонених, повернення тіл загиблих, звільнення незаконно ув’язнених в РФ громадян України. Зусилля України по гуманітарному треку не можна ігнорувати — саме українська сторона послідовно ініціювала ці перемовини. 
• Сторони конфлікту мають уникати нападів на цивільних осіб і цивільні обʼєкти, захищати жінок, дітей та інших жертв конфлікту, а також поважати основні права військовополонених. Цей пункт також має бути адресований Російській Федерації, представники якої фільмують страти військовополонених та вбивають українських журналістів під час етапу від одного місця незаконного ув’язнення до іншого. 
• Протидіяти використанню ядерної, біологічної та хімічної зброї, запобігати розповсюдженню ядерної зброї та уникати ядерних криз. Справжній ядерний тероризм РФ у різних його виявах — окупація ЗАЕС, постійна загроза для Рівненської АЕС, маніпуляції Росії в інформаційному просторі довкола нібито спроб України «влаштовувати ядерний тероризм проти РФ», ядерне залякування в першу чергу заходу і України — частина постійної стратегії РФ з нав’язування  світу права сильного замість сили права. Наступний пункт — протидія нападам на ядерні об'єкти, винесений окремо — також свідчення успішної роботи РФ у впровадженні цієї ідеї. 

«Яка країна є власником Запорізької атомної електростанції?» — сам факт існування такого питання на найбільшому форумі в Китаї чітко демонструє ситуацію в інформаційному просторі КНР, де влада активно просуває тезу про припинення вогню без повернення Україною своїх територій. Фактично, вона називає російськими окуповані території включно з Запорізькою АЕС. Китайський медіа простір переважно ретранслює повідомлення російських медіа (та досить специфічних західних аналітиків), в якому українські війська весь цей час «намагаються атакувати ЗАЕС» і таким чином ставлять під загрозу глобальну спільноту. Ось ще один приклад «заміру температури» по китайському інформаційному простору: стаття від 12-го серпня, що «містить текст, згенерований штучним інтелектом» — тобто для якої алгоритми проаналізували ряд джерел китайською мовою. Вона носить промовисту назву — «Запорізька атомна електростанція сильно постраждала від українських військ: світовий енергетичний ринок у кризі». І не важливо, чи це є авторською маніпуляцією, чи дійсно підсумком аналізу штучним інтелектом китайськомовного інфопростору. Важливо усвідомити факт, що у такому інфополі живе 1,1 мільярда китайських користувачів інтернету. Щоправда, решту «дістає» національне телебачення (99,79% покриття населення) зі схожими наративами.

В такому інфопросторі, де українські війська постійно атакують ЗАЕС, 5-й пункт китайсько-бразильського плану щодо «Протидії атакам на мирні ядерні об’єкти» варто сприймати виключно як такий, що вказує на звинувачення у «небезпечних» та «неправильних» діях українську сторону. 

Друга частина першого речення п’ятого пункту взагалі видає свою ідеологічну позицію: «反对攻击核电站等和平核设施» — Протидія атакам на атомні електростанції та інші мирні атомні об’єкти. Саме повторне використання слова «атомна» є визначальним, адже без одного ієрогліфу в центрі фрази «和平核设施» вона змінює суть від «мирних атомних об’єктів» до «об’єктів цивільної інфраструктури». Китайські громадяни чітко знають, що Росія масово знищує цивільну інфраструктуру України, і якби цей пункт плану не містив повторної вказівки на «атомність», то вийшло би так: «Протидія атакам на атомні електростанції та інші об’єкти цивільної інфраструктури» — і тут звинувачення би падало саме на Росію. Але нинішнє формулювання покладає провину виключно на Україну з її спробами повернути собі свою територію і станцію. 

Аналогічний інформаційний контекст визначає тон та адресата 4-го пункту плану: «Виступати проти використання зброї масового знищення, особливо ядерної, біологічної та хімічної зброї…» Читачі вже можуть здогадатися, яка сторона у китайському інформаційному просторі звинувачується у загрозі використання біологічної та хімічної зброї. Китайські сайти новин з задоволенням цитували російські медіа з їхніми фейками про «американські біолабораторії в Україні». «Супутникова зйомка: біологічні лабораторії США в Україні», — писав головний рупор китайської влади, агенція Сінхуа.

Аналізувати план варто також з призми ймовірної особистої упередженості його активних комунікаторів і промоутерів. Наприклад, предметні дискусії у Бразилії веде спеціальний посланець Китаю Лі Хуей. Це саме той дипломат, який у 2019-му році отримав орден з рук Володимира Путіна і у наступному, 2020-му році, написав есей, де зазначав, що Пекін та Москва «стоятимуть пліч-о-пліч і нарощуватимуть співробітництво, міжнародний порядок буде непохитний, а глобальні принципи — незаперечні» і що обидві сторони «демонструватимуть тверду підтримку зусиль одна одної щодо захисту власного суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та інших основних інтересів». У даному випадку не видається можливим говорити навіть про номінальний нейтралітет щодо України, яка вже на той момент була у стані збройного конфлікту з Росією. 

До речі, у вищезгаданій публікації китайського МЗС є ледве помітна різниця формулювань: війна тричі згадана як «українська криза», двічі як просто «криза» та один раз — як «російсько-українські військові дії/справа». Чи могло бути так, що у своїх усних обговореннях російсько-української війни з іншими країнами китайська сторона була більш відвертою щодо російського залучення та відповідальності і називала «українську кризу» російсько-українською війною? Можливо, це допомагало отримати схвалення, і тоді Китай в односторонньому порядку виходив з комунікацією війни як «української кризи»? 

• Спільно підтримувати міжнародну співпрацю в енергетиці, фінансах, торгівлі зерном, транспорті тощо, спільно підтримувати безпеку ключової інфраструктури, такої як нафто- та газопроводи, енергетичні об’єкти та підводні оптичні кабелі, а також забезпечувати стабільність глобальної системи постачання. У цьому пункті, по суті, висловлено одне з основних побажань Китаю щодо ситуації довкола російсько-української війни — деескалація заради глобалізації. Але для досягнення реальної деескалації потрібен додатковий тиск на сторону, яка постійно ескалює ситуацію — тобто на Росію.

Хоча, знову ж таки, заключний шостий пункт починається сповненим звинувачень Заходу закликом: «Виступаємо проти фрагментації світу та створення закритих політичних чи економічних блоків». Ця теза співзвучна позиціям багатьох з країн Глобального півдня, адже принаймні частина цих гравців переконана, що ця війна — лише засіб «поганого Заходу» вкотре перерозподілити світ на зони впливу. А фраза «Закликаємо до посилення міжнародного співробітництва з питань енергетичної, валютної, фінансової, торговельної, продовольчої безпеки та захисту безпеки критичної інфраструктури, такої як нафто- і газопроводи…» несе у собі прямий заклик не заважати торгувати з Росією, як раніше, адже після початку війни валютна та фінансова складові торгівлі з Україною не змінилися, а «енергетика», тобто нафта, яку, попри складнощі, продовжують купувати Китай та Індія, і є головним «маслом», яке розпалює вогонь цієї війни. Бо у китайській формулі миру таким «маслом» цинічно називають західну зброю, яка дозволяє Україні виживати. «Приємним» бонусом є також відсутність заклику не продавати вкрадене зерно з окупованих територій у пункті «продовольчої безпеки».

Так чи інакше, додана вартість від будь-якої мирної ініціативи вимірюється, по-перше, детально прописаними кроками до тих цілей, які ставляться ініціативою, по-друге – прописаними механізмами реагування на порушення тих чи інших умов, вказаних у документі. Від дотримання цих умов залежить, чи може мирна ініціатива називатись мирним планом. З цієї точки зору, китайсько-бразильська ініціатива точно не є повноцінним мирним планом — адже не прописані ані практичні кроки до поставлених цілей, ані механізми реагування на порушення зазначених принципів. Хоча насправді Китай міг би бути реальною силою, яка має важелі тиску на Російську Федерацію — але у плані не запропоновано жодного практичного кроку. 

Це вчергове доводить, що Україні не можна нав’язувати мирні плани ззовні — за основу врегулювання має братись уявлення України про те, якими є її першочергові потреби щодо власної безпеки. І з точки зору відповідності критеріям проробки кроків у деталях та наявності механізмів реагування План перемоги президента Зеленського значно ближчий до того, щоб називатись мирним планом, адже містить принаймні опис інструментарію, яким планується досягати поставлених цілей. Але публічна частина не містить відповідей на питання про порушення зазначених умов і механізмів реагування на порушення. 

Перший пункт Плану перемоги, що згадує про запрошення в НАТО як неминучість, не враховує основного ризику у нашій ситуації: запрошення не дорівнює членству в альянсі автоматично. Між запрошенням України в  НАТО і членством в організації може пройти певний час, в який на нашу територію не розповсюджуватимуться гарантії альянсу. Окрім того, лишається відкритим питання, на яку територію розповсюджуватимуться гарантії безпеки. І можна впевнено стверджувати, що у випадку, якщо Україна отримуватиме запрошення у НАТО — це не може бути поєднане з операцією у Курській області РФ, що зазначено як другий пункт цього плану. Тобто альянс не підтримає цих дій, адже це один з найбільших страхів представників країн альянсу — опинитись у тому чи іншому виді прямого військового протистояння з РФ. 

Втім, пункти, що стосуються неядерного стримування, стратегічного економічного потенціалу і спільного з партнерами захисту українських природних ресурсів та покладів корисних копалин і — особливо — пункт про післявоєнну присутність українських військових контингентів в Європі, переконливо доводять, що Україна прагне бути не лише споживачем безпеки як блага, яке мають забезпечити партнери, а й її контрибутором. І з цієї точки зору план може розглядатись як перспективний — адже йдеться про інтереси не лише України, але й країн, які так чи інакше надавали та продовжують надавати допомогу.  

Звісно, Україна не змінить того факту, що гравці ззовні будуть пропонувати свої мирні побажання чи мирні плани як альтернативні. Але Україна має наполягати на тому, що саме наше бачення є вирішальним у випадку формування умов майбутнього врегулювання, в першу чергу — безпекових. І якщо гравці ззовні дійсно щирі у своєму бажанні миру — вони братимуть за основу наше бачення і у чесному діалозі шукатимуть точки дотику свого бачення з нашим. 

Так, і у випадку китайсько-бразильського плану та його обговорень немає місця ілюзіям. Потрібно чітко усвідомлювати загрози та упередженість «нейтральних» сторін-(не)підписантів. І активно комунікувати про ці ризики західним партнерам, адже і в Європі, і в Сполучених Штатах є відчутний прошарок стейкхолдерів, які можуть вірити або бажати вірити  у нейтральність такої позиції і активно просувати цей план.  Оригінал цього матеріалу, автором якого є консультант Центру ініціатив ПЖ Олександр Демченко, розміщений на сайті LB.ua.