Терористична атака ХАМАСу на Ізраїль та подальша відповідь ізраїльтян накладаються на російську-українську війну в загальній картині світових процесів. Очевидно, що для Російської Федерації це створило зручний привід для оперування наративами щодо своєї агресивної політики. Ми відстежуємо основні посили, що створюють російські інформаційні ресурси у зв’язці Україна — Ізраїль, та пояснюємо їх значення.    

Одразу після заяв Сполучених Штатів Америки та інших країн Заходу на підтримку Ізраїля у російських інформаційних ресурсах з’явилася формула: підтримка Заходом Ізраїлю буде «здійснюватись» за рахунок підтримки України. Особливо поширення формули посилилося після заяв із боку Сполучених Штатів про постачання озброєння Ізраїлю.

Подібні повідомлення, певно, спрямовані на українську та внутрішню російську аудиторії. Вони мають на меті, з одного боку, деморалізувати українське суспільство та військових, які розраховують на підтримку США та інших країн. Із другого боку, російський споживач цієї інформації має усвідомлювати, що ситуація для їхніх військ та РФ загалом має покращитися. Останнє зумовлене тим, що пропаганда пояснює складнощі на фронтах в Україні, власні поразки та відсутність значних успіхів тотальною західною підтримкою України. Причому нерідко йдеться не тільки про зброю чи фінансові ресурси, але й нібито засилля західних військових у ЗСУ.

При цьому припинення підтримки України у російських інформаційних ресурсах виголошується як щось очевидне, без зазначення кількості, номенклатури чи призначення озброєнь, що на них розраховує Ізраїль, та без кореляції з потребами України і прямого пояснення зв’язку між цими двома напрямами дій наших союзників.

Російський президент Володимир Путін намагається представити себе глобальним гравцем, який (разом із Китаєм, а частіше самостійно) протистоїть США та їхнім «сателітам», до яких у Москві прямо відносять усі країни, що не погоджуються з російською агресією. Щодо вторгнення РФ в Україну це яскраво ілюструється російським наративом, що РФ воює не з Україною, а зі США, НАТО, «глобальним Заходом/колективним Заходом» (останнє формулювання свідчить про спробу спростити уявлення власної аудиторії про світ) та навіть англосаксами. Нинішній стан справ у Ізраїлі дає Кремлю наступний результат: США, НАТО, Ізраїль і Україна — на одному боці світового порядку, а от Росія, палестинці та частина світу, що не підтримує Ізраїль чи навіть яка залишилася нейтральною, — на іншому боці. 

Тут Кремль намагається нав’язати думку про те, що саме він є лідером цього полюсу глобальної політики. Сумнівно, що інші країни, які російська пропаганда гуртом зараховує до цього «полюса», погоджувалися на це, чи взагалі в курсі, що належать до нього. На практиці Москві це байдуже, там добре вміють створювати альтернативну реальність і переймаються насамперед саме цим.

Уже звична інформаційна стратегія Москви полягає в тому, що противник нібито здатен на будь-які злочини, тому екзистенційне призначення росіян — боротися з цим противником, хоч би якою безглуздою та руйнівною була ця боротьба.

Влучення ракети в лікарню у секторі Гази, біолабораторії в Україні — для російського інформаційного поля події з одного логічного ланцюга, який об’єднує сили, що протистоять прагненням Кремля. Поганці об’єдналися, їх підтримують наші вороги, тому ми ведемо цю священну війну роками чи навіть століттями.

Ця робота спрямована на внутрішню аудиторію РФ та на весь світ через власні рупори поширення інформації. Насаджується думка, що «насправді, все не так просто». Те, що Росія вторгається в інші країни, скоює злочини, зневажає міжнародне право та договори — лише відповідь. Зрештою, ніхто в цьому світі небезгрішний.

Цей пункт об’єднує всі попередні та стосується безпосередньо України. Точніше, як в актуальних змінах контурів суспільної уваги, Росія намагається продукувати своє бачення того, що відбувається в Україні, та що має бути надалі. 

Приклад намагань розігнати тему з начебто українською зброєю, яку нібито використовував ХАМАС у Ізраїлі, чи інформація про залучення інструкторів групи «Вагнер» до підготовки проіранських угруповань, які в Росії і не підтверджують, і не спростовують (для чого применшувати свій вплив), демонструє, що російсько-українська війна має справді глобальний вплив. При цьому Москва намагається викривити розуміння цієї війни у вигідній їй площині. 

Кремлю вигідно продукувати думку про те, що підтримувати Україну може бути небезпечно, з огляду на наслідки; дорого, з огляду на постійне збільшення витрат; та невиважено, з огляду на можливий майбутній розподіл сил у світі. При цьому Москва начебто закликає (непроамериканський) світ до прагматизму: думайте тільки про себе і зараз та будьте на нашому боці.

Інше запитання, чи залишився світ чутливим до таких інформаційних провокацій Росії?

Інформаційні провокації самі по собі не є настільки ефективним інструментом, як цього хотілося б Кремлю. Тому в хід так чи інакше піде трансляція вищеописаних наративів на міжнародних майданчиках, спроба корумпувати представників інших держав\установ задля додаткової трансляції цих наративів, уже звичне для Росії переконання силою.