5 грудня у Мистецькому арсеналі у Києві відбувся XII Форум розвитку громадянського суспільства «[ви] СТОЇМО» від ІСАР Єднання. Це громадська організація, яка понад 25 років розбудовує та підсилює демократію в Україні. Центр ініціатив ПЖ організував дискусійну панель, яка була однією з перших у рамках заходу. 

На панелі «През шаблю маєм право!» говорили про армію як пріоритет держави. До дискусії долучились представники громадського сектору, сфери освіти й культури, уряду та війська. 

Учасниками розмови були Микола Бєлєсков, старший аналітик Центру ініціатив ПЖ, та Олег Карпенко, заступник директора фонду «Повернись живим». Також до обговорення долучилися  ⁠представники держави та військового формування. Зокрема Арсен «Лемко» Дмитрик, командир батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ; Наталя Кривда, докторка філософських наук, голова Українського культурного фонду; Катерина Черногоренко, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації; Юрій Мельник, заступник головного виконавчого директора МХП. Модерував розмову Ахтем Сеїтаблаєв, військовослужбовець, режисер та актор. Нижче — думки, якими поділились учасники панелі. 

Микола Бєлєсков, старший аналітик Центру ініціатив ПЖ, про важливість аналітики та стратегування 

«Стратегія — це управління обмеженнями. Ми зараз у рамках, адже людський та економічний ресурси України вичерпні. Наше завдання — балансувати між ними. Ба більше, наша мета — довести поточну війну до точки регулювання, яка буде максимально відповідати нашим інтересам. Якщо ми говоримо про майбутнє України після завершення поточної війни, але при збереженні російської загрози, народ має бути залучений в обидві сфери. Протягом 5 днів на тиждень люди повинні працювати у цивільній економіці, а на вихідних — тренувати свої військові навички. Якщо всі підуть в армію, економічна частина просяде, і навпаки.»

«Цикл воєнного будівництва зазвичай триває 5 років. Ми сьогодні закладаємо те, якими Збройні сили України будуть у майбутньому. Наразі відбувається революція у військовій справі. Вона пов’язана з безконтактними бойовими діями та вогневим ураженням на щораз більшу довжину. Проблема у тому, що ніхто не знає, як формувати військо у цих обставинах. Збройні сили України, ворога та країн НАТО формувались на основі уявлень про війну відповідно до Другої світової. Але зараз це не працює. Тому виникає питання: а як має працювати? Пошук відповідей — основна задача аналітики. Поки ми не побудуємо консенсусу щодо того, як мають виглядати Збройні сили України, ми не зможемо рухатись далі. Тому я закликаю усіх долучитись до цього процесу.» 

Олег Карпенко, заступник директора фонду «Повернись живим», про роль громадських організацій у спротиві російській агресії  

«Для мене спротив — це зміна ментальності людини до повноцінної готовності бути включеним/ною у питання війни. Це або бути в армії, або бути для армії. У спротиві є дві складові: військова та цивільна. Громадські організації мають відповідати за цивільний напрям.» 

«Що стосується українського бізнесу, йому зараз важко. Про це говорять бюджети, які підприємства закладають у бюджет для корпоративно-соціальних проєктів. Я гадаю, що модель взаємодії благодійних організацій з бізнесом у 2025 році буде іншою, ніж раніше. У негативному сенсі. Тотальний спротив — це комплекс факторів, які потрібно змінювати. У тому числі на законодавчому та міжнародному рівнях.» 

Наталя Кривда, голова Українського культурного фонду, про те, якою повинна бути ідеологія, щоб співпраця між суспільством та державою була ефективною

 «Ми маємо відверто, щиро та привабливо говорити про Збройні сили України як середовище, у якому відбувається селекція найцінніших речей для українського суспільства. Військові сили протягом усієї історії були суб’єктними. Від часів Київської Русі до подій сьогодення. Ми, як суспільство, маємо підтримувати та культивувати це.»

«Петро Могила, який переформатував українське православ’я через релігію, був воїном. Він брав участь у Хотинській битві, після якої став митрополитом. Петро Конашевич Сагайдачний, видатний український полководець, донатив найпотужнішим українським школам: Острозькому колегіуму та Київській братській школі. Рукостискання між воїном та монахом почало формувати ядро новітньої української нації у XVII столітті. Наше завдання — продовжити це.» 

Юрій Мельник, заступник головного виконавчого директора МХП, про роль бізнесу у спротиві російській агресії 

«Війна — це стаєрський біг. Нам потрібно бути натхненними, патріотичними та сильними, щоб витримати цю дистанцію. Пріоритет для бізнесу один — допомога війську та ветеранам. Проте не менш важливою є сплата податків. А для цього підприємствам потрібно бути успішними та працювати над цим. А держава має допомагати бізнесу у створенні умов та експорті товарів.» 

Катерина Черногоренко, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, про технології та сучасні підходи, які можуть покращити документообіг у війську

«Російсько-українська війна народила нових героїв, які мають швидко зростати. Тому перше, що запрацювало спільно з “Армія+”, — соціальні ліфти. Ми віримо у те, що переміщення в армії мають бути як горизонтальними, так і вертикальними. Така можливість, швидкість та чесність від держави буде мотивувати військових та стимулювати їх до довіри.»

«Ми можемо зараз перекинути гроші з картки на картку, просто потрусивши телефоном. Чому ми не робимо це в армії? Чому, приміром, за знищення ворожої техніки через декілька днів не приходить фінансова винагорода?»

«Цифровізація — це не про технології. Це про людяність. Потрібно створювати екосистему, у якій людина буде почувати себе гідно. Якщо у вас є мета робити хороші державні сервіси, то спілкування з військовими — ваше місце сили. Потрібно йти до свого клієнта та запитувати, що йому потрібно.»

Арсен «Лемко» Дмитрик, командир батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, про роботу з особовим складом в армії 

«Аналізуючи осінню рекрутингову кампанію, ми помітили, що у суспільства дуже низький рівень довіри до держави. До війська він значно вищий.  Окрім того, ми провели внутрішнє дослідження у бригаді, яке показало, що першою причиною, яка мотивує приєднатися до “Азову”, є довіра». 

«Наша бригада — це не медійка і не красиві підтягнуті хлопці. Це ідея та віра. Це важко створювати, а ще важче — впроваджувати. У вас може бути 10 “Леопардів”. Але якщо у кожному з них буде сидіти невмотивований боєць і якщо в сусідній техніці не буде його друзів, це просто 10 шматків дорогого заліза.»

«Ми ведемо аналітику, яка показує, що все впирається у розмову між усіма рівнями. Наша фішка у тому, що ми не соромимось підійти до іншого підрозділу та запитати, як і що працює у нього.» 

«Так, у нас багато добровольців. Але це сцена. А за її кулісами величезна кількість десятирічної роботи, яка складається з аналітики зокрема. І це працює, розвиток є.» 

«Середній вік тих, хто приєднується до “Азову” — 25-30 років. Це дуже ідейні люди. Це світлячки. І моя задача — зберегти їх та направити у вірне русло.»