Аналітичний відділ Центру ініціатив ПЖ працює з 2018 року та має декілька напрямів роботи. Один з них — дослідження Росії. Команда глибоко вивчає РФ, щоб нівелювати російську загрозу для України та її міжнародних партнерів. 

Марія Кучеренко, старший аналітик цього напрямку, взяла участь у подкасті на Youtube-каналі «Глобальний Центр». Розмову ініціювала Аліна Гриценко, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, аналітик Центру протидії дезінформації.

Марія розповіла про архітектуру російської ідеології та як працює пропаганда цієї країни. Також аналітик міркувала про те, як Росія веде геноцидальну війну проти України. Нижче — скорочена текстова версія розмови.

Росія — це інституційна загроза, яка існуватиме для нас ще багато років. Яким ти бачиш розвиток напряму дослідження цієї країни?

Можна скільки завгодно знати про танки чи російську артилерію, але без розуміння, яка це словоцентрична культура, ми не знайдемо взаємозв’язку між військовою та політичною компонентами. Це чудово розумів під час Мінського процесу Владислав Сурков, який підписує свої роботи псевдонімом Натан Дубовицький. У його текстах є багато відповідей стосовно його поведінки під час перемовин. Окрім того, буквоїдським підходом славився Дмитро Козак, який замінив Суркова у перемовному процесі. 

Словоцентричність сучасної Російської Федерації повсюдна та пронизує кожен компонент її діяльності. Перш ніж йти у її вивчення, потрібно знати основоположні тексти, що призвели до того, як побудований державний проєкт Російської Федерації. Люди, які приходять до моєї команди, мають обов’язково прочитати певний набір книг, який допоможе їм працювати надалі.

Я запевняю, що у напрямку дослідження РФ важлива кожна деталь.  Адже все, про що комунікують росіяни, має свою мету. Тому у нашій роботі потрібно звертати увагу на кожне слово, кому та крапку. 

Спеціалістів з вивчення Росії потрібно набирати дуже інтенсивно та  випускати достроково, як офіцерів. На них не потрібно надягати погони, це опціонально. Цю роботу можна виконувати цивільній людині. До слова, знайти спеціаліста по Росії в Україні, який вже не залучений до якогось власного проєкту або не є частиною певних структур і служб в Україні — задача із зірочкою. 

Чи є в Росії свій «доктор Геббельс», який будує інформаційну політику, ідеологію та пропаганду?

Під час Мінського процесу у 2015—2018 роках Слава Сурков намагався бути ідеологом. Для росіян він був найкращим з гірших. Владислав Сурков мав досвід конструювання різних проєктів. Хоча за освітою він до ідеолога не дотягує. Для цього недостатньо підписувати свої книги єврейським ім'ям та цитувати Брета Істона Еліса.

Що собою являє російська ідеологія і на чому вона тримається? 

Коли почалась фаза бойових дій у 22-му році, я була втішена, що в Росії немає ідеолога на тлі того, що відбувалось. Вони не могли пояснити своїм громадянам, що таке «спеціальна воєнна операція» і для чого вона потрібна. Не могли також пояснити роль державного проєкту Російської Федерації в даний момент. Але все змінилось після інавгурації Володимира Путіна. Під час неї патріарх Кирилл сказав ключову фразу: «Кінець правління співпаде з кінцем життя».  Мова про імператора в чистому вигляді. Це було логічним завершенням того, до чого просувалась справа формування ідеології Російської Федерації.  

Мова про наказ XXV Всесвітнього російського Народного Собору «Настоящее и будущее Русского мира». Він більш структурований та чіткий, аніж роботи Слави Суркова. Про що цей наказ? По-перше, існує тільки триєдиний народ, який складається з українців, білорусів і росіян. По-друге, у документі декларується роль Російської Федерації на мапі світу як «утримувача» від зла. Під злом вони мають на увазі Сполучені Штати Америки. По-третє, у ньому багато про те, яким має бути шлюб - це виключно союз чоловіка та жінки, причому багатодітний союз. У документі просувається ідея про заборону абортів. І про те, що держава хоче і вимагає від жінок, аби ті народжували солдатів. Адже збільшення народжуваності — це один з мілітаризованих інструментів для Росії. Після прочитаного я зрозуміла, що йдеться саме про геноцидальну війну. 

Ненависть росіян до українців не залежить від віри в Путіна чи політичних поглядів. Адже майже всі опозиціонери теж транслюють геноцидальні наративи стосовно України. До прикладу, нещодавно “опозиційне” видання «Медуза» написало матеріал про те, що, можливо, Україні дозволять використовувати крилаті ракети по території Росії. У ньому була інструкція для народу з порадами, як захиститись в разі обстрілу. То чому ж всі попередні роки вони не публікували схожих інструкцій? Тому що у росіян до українців таке ставлення, як у нацистів до євреїв. Росіяни думають, що українці — це інше, особливе населення, якому не боляче. Без порівнянь з Третім Рейхом тут не обійтись. Росіяни абсолютно серйозно транслюють наратив про те, що трохи «погеноцидити» дозволено. Тільки втрати українців у 2022 році стали достатньою арифметикою, щоб частина населення Росії  звернула увагу на те, що їхня держава веде проти нас війну.

На щастя, росіяни — не наскрізно ідеологізоване населення. Під час виборів вони голосують за Путіна за інерцією. Вони думають в парадигмі «А хто, якщо не він?». Росіяни бояться міліцію, ФСБ та інші служби. Тому помирати за ідею чи Путіна вони не поспішають. За службу у війську вони отримують великі виплати. Для когось це можливість заробити суми, які він/вона ніколи не заробляли, живучи у російському провінційному містечку. Служба у російському війську — це соціальна драбина для членів родини того, хто служить. Адже після цього ти не дружина пройдисвіта-алкоголіка, а дружина/вдова героя «СВО». Наразі діти «СВО» можуть на пільгових умовах вступати у провідні виші Російської Федерації. Здебільшого це історія про гроші. 

Чи змінилась наративна рамка Росії після початку операції ЗСУ в Курській області?  

Це не змінило державну політику Російської Федерації. У сучасних росіян немає горизонтальної взаємодії, як у нас. Коли українець голими руками йде спиняти російський танк, він знає, що його сусіди теж будуть це робити. Тому що ми захищаємо свій дім. А у росіян немає розуміння, що їхні сусіди робитимуть наступної миті. Вони живуть за принципом «Сьогодні не я, і слава Богу». Також у росіян немає відповідальності за своє життя. За те, як вони живуть, у чому вони живуть, який у них президент та що від їхнього імені, як громадян, робить їхня країна. Тому у них думки приблизно такі: «Ну зайшли ЗСУ, ну гаразд, завтра зайде ще хтось…»

А як же червоні лінії? 

Концепт червоних ліній був зруйнований з анексією усіх територій, які окупувала Росія в Україні. Російська Федерація стерла сакральність Криму для себе. За їхнього логікою, якщо одна територія анексована, а за нею ще одна — можна робити що завгодно.  Якщо говорити про Курську область, то захоплення цієї території вплинуло на настрій лише окремих росіян. У першу чергу через критику від Z-блогерів.  Але та критика, яка в них присутня, — дозволена. У Росії добре працює каналізація незадоволення. 

Громадяни Російської Федерації не захищатимуть власні землі та не кидатимуть великий «замисел», який стосується окупації територій України. Тому що у них все демонстративне. Життя росіян базується навколо ідеї «У мене сарай кривий, а сусіду я його взагалі підпалю». Вони ненавидять українців за те, що у нас кращий «сарай». І ця заздрість змушує їх до тієї поведінки, яку ми спостерігаємо.