Доповідь Валерія Герасимова, начальника Генштабу ЗС РФ, в Академії воєнних наук «Ценность науки в предвидении», яку часто називають «доктриною Герасимова», і доповідь Герасимова у тій самій академії 2019 року, яку охрестили «доктриною Герасимова 2.0», є свого роду підведеною рискою під діями РФ у тих конфліктах, до яких вона була залучена в останні роки. У першому тексті йшлося про домінування невоєнних методів впливу над воєнними у пропорції 4:1, а вже в другому – про стратегію «активної оборони» від «троянського коня» у вигляді будь-якої опозиції, що «готова вступати у змову з супротивником». Невоєнні методи створюють та забезпечують умови для ефективного застосування військової сили.

Навряд чи ці доповіді можна вважати повноцінною «доктриною», але практичне втілення постулатів Герасимова можна бачити у задіянні нелегальних у самій Росії парамілітарних формувань у цілому ряді конфліктів, їх подальшому піарі в медіа. І, як наслідок, до трансформації ролі таких нелегальних формувань – в реальну альтернативу стандартним миротворчим силам та їх фактичному долученні до «культурної дипломатії». І головним формуванням, про яке варто говорити в цьому контексті є так звана ПВК Вагнера.

Що це за організація, ким і для чого вона створена та як керівництво РФ використовує цю нелегальну військову силу для досягнення своїх геополітичних цілей – у матеріалі аналітика Центру Ініціатив ПЖ.

Перші згадки про неї з’являються у 2015 році і поява її пов’язана з Slavonic Corp Limited – ПВК, зареєстрованій у 2013 р. у Гонконзі. Slavonic Corp фігурувала в Сирії, а одним із людей, хто був причетний до цього «Слов’янського корпусу» був Дмитро Уткін – «Вагнер», який потім з’являється і на Донбасі. Підлеглих Уткіна на Донбасі називали «групою Вагнера». Відповідно, це не є і ніколи не було самоназвою.

І з цього медійного означення і виростає уся подальша стратегія просування образу даної ПВК як одиниці, що пропонує реальну альтернативу службі в армії чи марних спроб знайти себе у цивільному житті для тих, хто має досвід служби у силових структурах або участь у збройних конфліктах в анамнезі. Найманців, що долучились до цієї структури, називають музикантами, саму одиницю – оркестром. Здавалося б, що може бути більш невоєнним?

Ця структура керована Євгенієм Пригожиним – бізнесменом з кримінальним минулим, якого часто називають «кухарем Путіна».

Географія дій ПВК Вагнера досить широка – у медіа потрапляла інформація про залучення цього НЗФ у Сирії, на сході України, ЦАР, Судані, Лівії. Мозамбіку, Венесуелі, Малі. Але весь цей набір повідомлень об’єднує єдина стратегія: спочатку у ЗМІ з’являються повідомлення про те, що представники цієї ПВК залучені в тій чи іншій гарячій точці, потім – анонімні коментарі «бійців ПВК Вагнера» у російських виданнях, які умовно можна назвати «ліберальними», і вже згодом – коментарі перших осіб РФ, які зазвичай і не підтверджують діяльність групи Вагнера саме як ПВК за межами Росії, але і не спростовують її як таку.

Найважливіше з мистецтв

Але окрім офіційної позиції РФ, є площина діяльності самої ПВК і інших структур Пригожина, яка спрямована на глорифікацію цієї одиниці. Причому як для російської, так і для закордонної аудиторії. Для досягнення цієї мети використовується кінематограф. Адже саме цей інструмент ідеально вбудовується у загальну картину виправдання «асиметричних дій РФ». Так з’являється бойовик «Турист», що знайомить глядача з діяльністю «російських інструкторів, які мусять навчити армію ЦАР (FACA) протидіяти бандформуванням», основна мета яких – зірвати перевибори чинного президента держави Фостена-Арканжа Туадери у 2020 р. Цей фільм знімався безпосередньо у ЦАР, а у масовці були залучені справжні вагнерівці.

Частина командирів «російських інструкторів» змальована з реально існуючих російських воєнних злочинців. Командир цього формування, «Сьомий» як дві краплі води схожий на Дмитра Уткіна, відомого як Вагнер. Інший старший офіцер зі складу «інструкторів», «Кубань» – схожий на Ігоря Гіркіна та Ігоря Безлера одночасно. Головними ж наративами є те, що кожна війна, вплутана РФ – це війна з Америкою, а світ досі біполярний і те, що миротворці ООН неспроможні виконувати свої прямі обов’язки.

Мемуари, яких не було (?) або загравання з «ліберальною пресою»

Інший вид роботи з суспільною думкою – анонімні коментарі колишніх або чинних найманців ПВК Вагнера у російських ЗМІ, причому здебільшого у тих, що вважають «ліберальними» та «іноземними агентами». Тобто – та сама тактика «троянського коня», яку намагався аналізувати Герасимов: трансляція своїх наративів на полі супротивника. Одним з прикладів може бути текст Сергія Хазова-Кассіа на «Радіо Свобода» «Проект мясорубка». Рассказывают три командира ЧВК Вагнера». Автор стверджує, що йому вдалось поговорити на умовах анонімності з трьома вихідцями з цієї одиниці. У всіх за плечима радянська армія, участь у війні проти України та у конфлікті в Сирії. Особи двох із них та частину інформації, що була надана, вдалось перевірити.

У тексті дається багато подробиць про те, як виглядали контракти з найманцями: з кожним з охочих укладали контракт на геологічну розвідку, роботу на нафтопромислах, але усно попереджали – працювати доведеться в зоні бойових дій. Озвучується і підтвердження, що в Сирії дії ПВК Вагнера координувались безпосередньо з ВКС РФ, називається і юрособа, через яку проводять гроші – ТОВ «Європоліс», що входить у структури Пригожина. Розповідають анонімні командири і про свій побут – про “контейнер” для порушників дисципліни, дороге спорядження на початку їх «подорожей» – до сварки Пригожина с Міністерством оборони РФ у 2016 році.

Ще одним, найбільш яскравим виявом цієї медійної стратегії, стала розповідь найманця ПВК Вагнера, що представився Маратом Габідуліним і надав виданню “Медуза” текст своїх мемуарів про службу у підрозділі. Зі слів найманця – мемуари мали вийти у грудні 2020 року у видавництві «Наемник» (сторінка якого станом на 2021 рік є закритою спільнотою «Вконтакте», потрапити в яку можна лише за запрошенням адміністратора).

Мемуари бойовика так званої ПВК Вагнера

Стаття «Медузи” містить врізки гіпотетичного тексту роману, який мало відрізняється від мемуарів інших російських «солдатів удачі». Габідулін каже, що ця книга була прочитана особисто Пригожиним, який вимагав, щоб у текст були додані ідеологічні рамки – тобто власноруч вписав цілий розділ про «становлення найманства у Росії – від Запорізьких козаків(!) до маршала Малиновського, що був у складі Іноземного легіону, та російських добровольців у Югославії». Тобто тут проговорюється той самий фрейм, який в останні роки ретранслювали через інші подібні інтерв’ю найманців, російський кінематограф – найманство є традиційною формою роботи для людей з воєнним минулим, і цим інструментом завжди досягали більше, ніж традиційними, «відкритими» методами.

Після того, як текст інтерв’ю широко розійшовся, автор «вирішив відмовитись від публікації книги». Але автори концепції отримали саме те, що хотіли: рекламу ПВК Вагнера і можливість вчергове довести свою повну свободу дій на території РФ, де найманство все ще лишається статтею УК РФ.

«Ихтамнет», але все ж є. Резюме російських високопосадовців

Коли медіа заговорили про прихід ПВК Вагнера у Малі, а у МЗС Франції заявили про загрозу виходу своїх військових, якщо у Малі з’являться «музиканти», міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров підтвердив, що влада Малі звернулась до російської ПВК (не уточнюючи, до якої саме). Але, з точки зору Лаврова, це відбулося через відмову Франції «допомагати владі Малі боротись з терористами». Він додав, що представники ПВК працюватимуть там на абсолютно законних підставах, але до російської влади це не має жодного стосунку.

В цьому вочевидь є логічна помилка, адже стаття «найманство» нікуди з УК РФ не зникла, а ПВК прямо підпадають під її дію. Втім, це лише ретрансляція відомого висловлювання Володимира Путіна щодо ПВК Вагнера у 2018 році:

«…якщо ця ПВК щось порушує, Генпрокуратура має дати правову оцінку. З приводу їх присутності десь за кордоном…повторюю ще раз: вони не порушують російського законодавства, вони вправі працювати, продавлювати свої бізнес-інтереси у будь-якій точці планети».

Дійсно, можна лише порадіти за Валерія Герасимова з його формально не існуючою доктриною: доктрини немає і фактично нічого нового запропоновано не було, але це працює. Так само як формально нема ПВК в Росії. А якщо навіть і є – вони не порушують російського законодавства. Хоча найманство мало б каратись – виходячи з тексту російського кримінального кодексу. Але тексти у Росії є цінними лише у тому випадку, якщо сприяють піару її «невоєнних армій», які обирають називатись оркестрами.