Хоча багато оглядачів вже розмірковують над можливістю мирних переговорів щодо України в найближчі місяці, насправді дуже мало що вказує на те, що президент Росії Володимир Путін зацікавлений у врегулюванні конфлікту шляхом перемовин. Українське військове командування, безумовно, не розраховує на будь-яку паузу в бойових діях, і натомість готується до четвертого року найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни.

Росія утримувала ініціативу на полі бою протягом усього 2024 року і зуміла досягти успіхів у різних точках вздовж приблизно тисячокілометрової лінії фронту. Хоча Москва не змогла досягти якихось знакових успіхів, відносно невеликі успіхи минулого року ознаменували собою зрушення від переважно статичної лінії фронту у 2023 році. Якщо не усунути глибинні причини цього російського прогресу, то наступного року путінська армія може досягти більш рішучого прориву.

Успіхи Росії у 2024 році значною мірою завдячують адаптації тактики і технологій, які були впроваджені на ранніх стадіях війни. Водночас Москва також явно виграла від низки проблем, що переслідують українську армію, серед яких нестача живої сили, неефективне керівництво та невизначеність з постачанням займають перші місця в списку. Виживання України як держави тепер може залежати від здатності країни вирішити ці проблеми в найближчі місяці.

Україна розпочала війну в лютому 2022 року з великою кількістю високопрофесійних солдатів, які здобули цінний досвід протягом попередніх восьми років спорадичних бойових дій проти кремлівських сил на сході України. Ці досвідчені війська відіграли ключову роль у перших успіхах України, застосувавши часто інноваційні підхіди до війни, який допоміг нівелювати перевагу Росії у вогневій потужності.

Росія протистояла більшій креативності України на полі бою, дедалі більше покладаючись на чисельну перевагу. У вересні 2022 року Путін оголосив першу мобілізацію в Росії з часів Другої світової війни. Це різко збільшило кількість російських військ в Україні і створило підґрунтя для тактики «мʼясних штурмів», яка уможливила подальше просування Москви.

Тим часом, важкі втрати України з 2022 року вибило в армійськіх підрозділах найдосвідченіше ядро з їхніх лав. У багатьох випадках це призвело до різкого зниження ефективності бойових дій. Велика кількість перспективних молодих українських офіцерів, які мали б піднятися по службі до вищих командних посад, натомість загинули, були поранені або просто виснажені майже трьома роками безперервних бойових дій.

Зараз українські військові стикаються зі зростаючими проблемами з набором нових кадрів для поповнення своїх виснажених лав. Частково це пов'язано з деморалізуючим впливом стабільно високого рівня втрат і відсутністю перспектив демобілізації, поки тривають бойові дії. Це також відображає зниження довіри до якості українського військового керівництва і занепокоєння щодо постійної нестачі зброї та боєприпасів.

Зміни до мобілізаційного законодавства України, запроваджені навесні 2024 року, не змогли адекватно усунути глибинні причини зростаючого дефіциту особового складу. Натомість минулого року ми стали свідками рекордного рівня дезертирства, що ще більше підірвало і без того слабку оборону України. Якщо не вжити заходів для зміни цієї тенденції, наслідки для України можуть бути катастрофічними.

Дедалі гостріші виклики, що постають перед українською армією як з точки зору кількості, так і якості, вимагають спільної відповіді з боку України та її союзників. Це має включати покращення підготовки піхоти і офіцерів, заходи з викорінення неефективних командирів і посилення координації між підрозділами, а також значне збільшення потоків військових поставок з боку міжнародної коаліції, яка підтримує українські воєнні зусилля.

Це вимагатиме більшої співпраці та припинення нинішнього перекладання відповідальності між Україною та її партнерами. В останні місяці офіційний Київ намагається пояснити свої проблеми відсутністю достатньої міжнародної військової допомоги, в той час як союзники, включаючи США, почали ставити під сумнів українську мобілізаційну стратегію і закликати до зниження віку призовників. Цей пошук винуватців мало сприяє подоланню наростаючої кризи в українській армії.

З огляду на те, що наступного місяця повномасштабному вторгненню Росії в Україну виповнюється три роки, очевидно, що політика, яку з 2022 року проводять у Києві та інших західних столицях, більше не спрацьовує. Проблеми України з кадрами не можна вирішити, покладаючись лише на патріотичні настрої та бойовий досвід. Очевидно, що необхідний більш системний підхід до підготовки та оснащення нових підрозділів, який має супроводжуватися заходами з покращення рівня командування та підзвітності в українській армії.

Так само, фрагментарні поставки зброї не переконають Росію припинити вторгнення. Тривалі дебати і регулярні затримки, якими характеризується міжнародна військова підтримка України з 2022 року, багато в чому переконали Путіна в тому, що він, зрештою, може перемогти Захід.

Кремлівський диктатор стикається з власними кадровими проблемами на тлі катастрофічних російських втрат. Однак він може звернутися до населення, яке більш ніж у чотири рази перевищує українське, а також може дозволити собі залучати добровольців заохочуючи великими грошами. Нещодавня поява понад десяти тисяч північнокорейських військових ще більше послабило тиск на вербувальників російської армії.

Якщо партнери України дійсно хочуть змінити настрої в Москві, вони повинні взяти на себе набагато більш довгострокові зобов'язання щодо надання Києву військової підтримки і продемонструвати свою рішучість перемогти Росію на полі бою. Війни на виснаження, як нинішня російсько-українська війна, виграються і програються завдяки залученню переважаючих ресурсів. На папері Захід має колективне багатство і технологічні можливості, щоб повністю перемогти Росію. Однак, через майже три роки після початку повномасштабного вторгнення, підтримка України з боку Заходу все ще стримується розмовами про компроміс і страхом перед ескалацією. Путін сприймає це як слабкість і це його підбадьорює.

Наразі Україна перебуває в умовах гонки проти часу, щоб вирішити низку ключових питань, які загрожують підірвати військові зусилля країни і принести Путіну історичну перемогу в 2025 році. Підтримка зусиль Києва є нагальним питанням для європейських лідерів, а також має бути одним із пріоритетів для нової адміністрації Трампа. Дональд Трамп пообіцяв закінчити війну, але він, швидше за все, виявить, що Путін не бажає вступати в переговори, якщо Сполучені Штати не зможуть підірвати його впевненість у перемозі і різко посилити переговорну позицію України.

Попри активне обговорення можливих мирних перемовин щодо України найближчими місяцями, насправді мало що вказує на готовність президента Росії Володимира Путіна до врегулювання конфлікту. Українське військове командування явно не розраховує на призупинення бойових дій та готується до четвертого року найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни.

У 2024 році Росія утримувала ініціативу на полі бою і зуміла добитись успіхів на кількох ділянках фронту, який розтягнуся приблизно на тисячу кілометрів. Хоча Москві не вдалося зробити значних проривів, ці відносно невеликі територіальні успіхі вказуть на те, що відбулось зрушення від переважно статичної лінії фронту у 2023 році. Якщо не усунути глибинні причини цього російського прогресу, то наступного року путінська армія може досягти більш рішучого прориву.

Успіхи Росії минулого року стали результатом адаптації тактики і технологій, які були впроваджені на ранніх стадіях війни. Водночас Москва також скористалась внутрішніми проблемами української армії, включно із нестачею особистого складу, слабким менеджментом, перебоями з постачанням. Виживання України як держави зараз може залежати від здатності країни вирішити ці проблеми найближчими місяцями.

Україна зустріла повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року великою та досвідченою армією, що була загартована вісьмома роками боїв проти кремлівських сил на сході України. Ці солдати відіграли ключову роль у перших успіхах України, оскільки застосовували іноваційні підходи, які допомогли нівелювати перевагу Росії у вогневій потужності.

Натомість Росія зробила ставку на чисельну перевагу. Після оголошення у вересні 2022 року першої мобілізації в Росії з часів Другої світової війни, кількість російських військ в Україні різко зросло. Цеі створило підґрунтя для тактики «мʼясних штурмів», яка уможливила подальше просування Москви.

А тим часом Україна зазнавала важких втрат, які знекровили багато армійських підрозділів та вибили найдосвідченіше ядро з їхніх лав. Велика кількість перспективних молодих українських офіцерів, які мали б піднятися по службі до вищих командних посад, натомість загинули, були поранені або просто виснажені майже трьома роками безперервних бойових дій. Результатом стало зниження ефективності на полі бою. 

Зараз українські військові стикаються зі зростаючими проблемами з набором нових кадрів для поповнення своїх виснажених лав. Частково це пов'язано з деморалізуючим впливом стабільно високого рівня втрат і відсутністю перспектив демобілізації, поки тривають бойові дії. Це також відображає зниження довіри до якості українського військового керівництва і занепокоєння щодо постійної нестачі зброї та боєприпасів.

Зміни до мобілізаційного законодавства України, запроваджені навесні 2024 року, не вирішили ключових проблем. Натомість минулого року ми стали свідками рекордного рівня дезертирства, що ще більше підірвало і без того слабку оборону України. Якщо не вжити заходів для зміни цієї тенденції, наслідки для України можуть бути катастрофічними.

Дедалі гостріші виклики, що постають перед українською армією як з точки зору чисельності особистого складу та якості бойової підготовки кадрів, потребують спільної відповіді з боку України та її союзників. Такий підхід має передбачати покращення підготовки піхоти і офіцерів, усунення неефективних командирів, посилення координації між підрозділами, а також значне збільшення постачань озброєнь міжнародними партнерами.

Водночас, такий підхід також потребує посилення співпраці та відмови від нинішнього перекладання відповідальності між Україною та її партнерами. Останніми місяцями офіційний Київ намагається пояснити свої проблеми відсутністю достатньої міжнародної військової допомоги. Тим часом союзники, включно із США, почали ставити під сумнів українську мобілізаційну стратегію і закликати до зниження віку призовників. Цей “пошук винуватців” не сприяє подоланню наростаючої кризи в українській армії.

З огляду на те, що наступного місяця повномасштабному вторгненню Росії в Україну виповнюється три роки, очевидно, що політика, яку з 2022 року проводять у Києві та інших західних столицях, більше не спрацьовує. Проблеми України з кадрами не можна вирішити, покладаючись лише на патріотичні настрої та бойовий досвід. Очевидно, що необхідний більш системний підхід до підготовки та оснащення нових підрозділів, який має супроводжуватися заходами з покращення рівня командування та підзвітності в українській армії.

Так само, фрагментарні поставки зброї не змусять Росію припинити вторгнення. Тривалі дебати і регулярні затримки, якими характеризується міжнародна військова підтримка України з 2022 року, тільки посилюють впевненість Путіна в тому, що він, зрештою, може “пересидіти” Захід.

Кремлівський диктатор стикається з власними кадровими проблемами на тлі катастрофічних російських втрат. Однак попри великі втрати, Росія має населення, яке більш ніж у чотири рази перевищує українське, і може дозволити собі заохочувати добровольців великими грошами. Нещодавня поява понад десяти тисяч північнокорейських військових ще більше послабила тиск на вербувальників російської армії.

Якщо партнери України дійсно хочуть змінити настрої в Москві, вони повинні взяти на себе набагато більш довгострокові зобов'язання щодо надання Києву військової підтримки і продемонструвати свою рішучість перемогти Росію на полі бою. Війни на виснаження, як нинішня російсько-українська війна, виграються завдяки залученню переважаючих ресурсів. На папері Захід має колективне багатство і технологічні можливості, щоб повністю перемогти Росію. Однак підтримка України з боку Заходу все ще стримується розмовами про компроміс і страхом перед ескалацією. Путін сприймає це як слабкість і це його підбадьорює.

Україна зараз біжить перегони проти часу, вирішиючи низку ключових питань, які загрожують підірвати військові зусилля країни і принести Путіну історичну перемогу в 2025 році. Підтримка зусиль Києва є нагальним питанням для європейських лідерів, а також має бути одним із пріоритетів для нової адміністрації Трампа. Дональд Трамп пообіцяв закінчити війну, але він, швидше за все, виявить, що Путін не бажає вступати в переговори, якщо Сполучені Штати не зможуть підірвати його впевненість у перемозі і різко посилити переговорну позицію України.

Англомовну версію матеріалу можна прочитати на Atlantic Council.